Позаурочна діяльність, як ефективний засіб формування в учнів 5-9 класів ціннісного ставлення до держави

 

 

Вступ

1. Національно-патріотичне виховання як психолого-педагогічна проблема

2. Сучасний стан національно-патріотичного виховання в загальноосвітній школі

3. Національно-патріотичне виховання учнівської молоді як провідний напрям роботи педагога-організатора у загальноосвітній школі

4. Методика формування в учнів 5-9 класів ціннісного ставлення до держави і суспільства в позаурочній діяльності

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Формування гармонійної особистості учня загальноосвітньої школи є провідною проблемою української психолого-педагогічної науки. В сучасних умовах пріоритетну роль відіграє саме розвиток патріотичної особистості, а також громадянське, національне, військово-патріотичне виховання.

Ідеї розвитку національно-патріотичної свідомості учнівської молоді знайшли своє відображення в основних державних документах про освіту: Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), «Концепції 12-річної загальної середньої освіти», «Концепції громадянського виховання», Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» тощо.

Актуальність патріотичного та духовного виховання юного покоління зумовлюється процесом формування в Україні громадянського суспільства, становлення єдиної нації. Патріотизм сьогодні є нагальною потребою і для людей, і для держави, оскільки високий рівень патріотизму громадян забезпечить повноцінний гармонійний розвиток, як особистості в державі, так і суспільства в цілому.

Патріотичне та духовне виховання підростаючого покоління забезпечує цілісність народу України, його національне відродження, об'єднання різних етносів і регіонів країни, соціально-економічний і демократичний розвиток України, розбудову та вдосконалення суверенної правової держави, соціално-політичну стабільність у державі та гідне представлення нашої країни у світі.

Фундаментальне значення для дослідження проблеми патріотичного виховання учнів має етнопедагогічна спадщина вчених, діячів культури, педагогів України: М. Драгоманова, М. Коцюбинського, Л. Українки, І. Франка, Т. Шевченка.

Серед класиків педагогічної науки до проблеми патріотизму зверталися Г. Ващенко, А. Духнович, А. Макаренко, А Огієнко, С. Русова, Г. Сковорода, В. Сухомлинський. У своїх працях та наукових роботах вони висвітлювали проблеми розвитку патріотичних почуттів школярів, як основної частини національної системи виховання, звеличували ідею виховання «свідомого» громадянина, патріота своєї країни.

Предмет роботи – позаурочна діяльність у якості ефективного засобу формування в учнів 5-9 класів ціннісного ставлення до держави.

Об’єктом даної роботи є національно-патріотичне виховання учнів 5-9 класів.

Мета: проаналізувати основні форми позаурочної діяльності, які використовує педагог-організатор з метою формування національно-патріотичної свідомості школярів.

Відповідно до мети визначені основні завдання:

• теоретично обґрунтувати національно-патріотичне виховання як психолого-педагогічну проблему;
• охарактеризувати сучасний стан національно-патріотичного виховання в загальноосвітній школі;
• визначити основні напрями роботи педагога-організатора у сфері національно-патріотичного виховання;
• розкрити методику формування в учнів 5-9 класів ціннісного ставлення до держави і суспільства в позаурочній діяльності.

Об’єкт дослідження – позаурочна діяльність як засіб формування ціннісного ставлення до держави в учнів 5-9 класів.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування в учнів 5-9 класів ціннісного ставлення до держави.

Методи дослідження: аналіз, порівняння, класифікація, моделювання та узагальнення психолого-педагогічної, науково-методичної літератури з метою вивчення методики формування патріотичного світогляду учнівської молоді.

 

 

За останні два роки впровадження основних концепцій національно-патріотичного виховання учнів можна визначити ряд позитивних змін. Серед яких, насамперед, сформованість у молодого покоління розвинутої патріотичної свідомості і відповідальності, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про спільне благо, збереження та шанування національної пам’яті; готовність до захисту України та виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, з метою становлення її як правової, демократичної, соціальної держави. [1]

Поряд з ознаками позитивних змін у патріотичному вихованні особистості загострилися й певні протиріччя, виникли нові суттєві проблеми. Головна з них стосовно виховного процесу полягає в тому, що нинішнє підростаюче покоління дорослішає, вростає в життя нового, ціннісного невизначеного суспільства. Стара суспільна система зруйнована. Нова ж лише задекларована Конституцією. В дійсності перехід від державно-планової до ринкової економіки на фоні правового нігілізму поєднався з небаченою корупцією, яка стала головним механізмом шахрайського розподілу суспільної власності, зухвалого обкрадання українського населення та встановлення режиму олігархічної «демократії».

В результаті чисельність українського народу, доведеного до зубожіння, без війни скоротилась більше ніж на п’ять мільйонів чоловік (це кожен десятий українець). У цій ситуації багато хто термін «патріот» вживає з іронією. Жодна політична сила в Україні не взяла поки що на себе сміливість запропонувати перспективу України хоча б на 25 років вперед. Відтак, й учні не знають, ні при якому суспільному ладі вони житимуть, ні яким курсом піде наша країна в недалекому майбутньому. Це породжує у молодих громадян невпевненість в завтрашньому дні, психологічний дискомфорт, комплекс національної меншовартості та особистої неповноцінності, зневіру в цивілізоване життя на Україні, бажання назавжди покинути Батьківщину. Тож без їх громадянського самовизначення, патріотизму, національної самосвідомості, культури міжнаціональних стосунків не прийде ні бажана стабілізація в суспільстві, ні його розвиток.

Не сприяє розвитку патріотизму підростаючого покоління і така об’єктивна реальність, як відсутність етно-національної ідеологічної єдності і відповідної суспільної консолідації.

Педагогу як і кожній людині властива емоціонально-психологічна нестабільність, враховуючи нинішню ситуацію в країні. Тому педагогічні працівники мають бути готовими морально до непростих запитань від учнів, на які важливо дати компетентні й водночас коректні відповіді. Варто