Практична імунологія

Предмет:

Медицина

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

231

Мова:

Українська

Оцінка:

володіють специфічними властивостями щодоруйнування клітин, ці Т-лімфоцити отримали назву Т-цитотоксичні лімфоцити (або кілерні Т-лімфоцити). Один цитотоксичний Т-лімфоцит може зруйнувати одну інфіковану клітину протягом 1-5 хвилин. Тільки мала кількість Т-лімфоцитів буде мати зв΄язуючий афінітет до інфекційного патогену. Синтезуючи цитокіни, Т-лімфоцити-хелпери стимулюють проліферацію Т-цитотоксичних лімфоцитів, рецептори яких можуть зв΄язувати інфіковані клітини. Циркулюючі дендритні клітини також презентують чужорідні пептиди на своїй клітинній поверхні і мігрують до периферичних органів імунної системи, де є багато резидентних Т-лімфоцитів. Вони сприяють набуванню Т-лімфоцитами специфічності до інфекційного збудника, який потрапив у організм.

Для активації Т-лімфоцитів та передачі інформації В-лімфоцитам необхідні два сигнали. Роль першого сигналу виконує після процесінгу антиген, який в асоціації з HLA ІІ класу знаходиться на поверхні антигенпрезентуючої клітини. Другим сигналом для остаточної активації лімфоцитів служить експресія додаткових молекул CD80, CD28 (для стимуляції Т-лімфоцитів), CD40 (для стимуляції В-лімфоцитів).

Антигени, які потрапляють в організм через тканини, найчастіше локалізуються в дренуючому лімфатичному вузлі; антигени, захоплені в верхніх дихальних шляхах та ШКК, попадають у лімфоїдну тканину, асоційовану з слизовими оболонками цих систем (відповідно, BALT і GALT); антигени, які проникають у кров, потрапляють у селезінку.

Генетична основа міжклітинної кооперації клітин імунної системи

Для формування гуморального імунітету (синтезу антитіл) необхідна кооперована взаємодія В-лімфоцитів з Т-лімфоцитами. Встановлено, що Т-лімфоцит здатний розпізнавати «чуже» лише в тому випадку, коли «чужий» матеріал знаходиться в комплексі з своїм. Тобто, ТCR здатний розпізнати свій антиген у тому випадку, коли він знаходиться на клітині в комплексі з молекулами HLA системи. У ролі структур первинного розпізнавання чужорідних антигенів виступають продукти генів, які локалізуються в ділянці HLA. Вони є генетичним кермом управління основними імунологічними процесами, контролюють клітинний і гуморальний імунітет, функцію фагоцитів, синтез компонентів комплементу тощо. Встановлено, що Т-цитотоксичні лімфоцити можуть розпізнати антигенні структури (наприклад, віруси) тільки тоді, коли патоген знаходиться на поверхні клітини в комплексі з молекулами HLA І класу. Антиген впливає також і на В-лімфоцити через Т-хелпери, які передають інформацію про структуру антигену, синтезують відповідні цитокіни. Тільки після цього, В-лімфоцити починають ділитися і перетворюються в антитілопродукуючі плазмоцити або в В-лімфоцити пам’яті.

У основі взаємодії антигенпрезентуючих клітин (АПК) з Т-лімфоцитами лежить явище, назване «подвійним розпізнаванням». Виявилося, що АПК може передати сигнал про будову антигену не будь-якому Т-лімфоциту, а тільки «своєму», тотожному за генами головного комплексу гістосумісності. Спеціальний CD4-рецептор на Т-лімфоцитах впізнає того, хто передає антиген. Розпізнавання здійснюється також й іншими генетичного детермінованими рецепторами, а клітини обмінюються між собою різними цитокінами, в т.ч. інтерлейкінами, факторами некрозу пухлин, колонієстимулюючими факторами тощо. Не менш складно здійснюється взаємодія між Т- і В-лімфоцитами, яка також контролюється генетичними факторами.

Комплекси молекул НLA І і ІІ класів з вбудованим антигенним пептидом розпізнається і взаємодіє з TCR Т-лімфоцитів. Однак, цей зв’язок досить нестійкий через невисокий афінітет. Зазвичай цей зв’язок стає міцнішим і стабілізується завдяки приєднанню молекул CD4, які мають тотожність з молекулами НLA ІІ класу або молекул CD8, які мають тотожність з молекулами НLA І класу.

За своєю структурою білкова молекула CD4 складається з чотирьох позаклітинних доменів і цитоплазматичної частини, яка тісно зв’язана з тирозинкіназою. N-кінцевий домен, будова якого аналогічна будові V-домена та має ділянки, які відповідають за зв’язування з β2-доменом молекули НLA ІІ класу.

Молекула CD8 - димер, який складається з двох полімерних ланцюгів (α і β) або (α і α). Кожний ланцюг містить один домен V-типу. За зв’язок молекули НLA І класу (з її α3-доменом) відповідальні ділянки V-домену α-ланцюгу.

Для посилення стимулюючого сигналу, який формується під час презентації антигену, необхідне включення в процес костимулюючих сигналів. Вони виникають при взаємодії молекул CD80 або CD86 (CD80/86), які розміщені на поверхні антигенпрезентуючих клітин з корецептором Т-лімфоцитів CD28. Іноді активація Т-лімфоцитів призводить до експресії на їх поверхні молекули CD152 (CTLA-4), яка за своєю структурою дуже подібна на молекулу CD28. Однак, якщо CD28 активує Т-лімфоцити, то CD152 сприяє їх супресії. Взаємодія між молекулами CD2 і CD58 (LFA-3) викликає активацію клітин, яка називається спонтанною, бо забезпечує самопідтримку Т-лімфоцитів на периферії.

АВО та Rh – групи крові

До важливих компонентів імунної системи відносяться поверхневі антигени на еритроцитах, які можуть викликати імунну реакцію під час гемотрансфузії. Вони складають дуже важливу систему, яка детермінує відповідність еритроцитів донора та реципієнта під час гемотрансфузії.

Система АВО

Систему групи АВ0 складають два групових аглютиногени - А і В та два відповідних англютиніни в плазмі - α (анти-А) і β (анти-В). Різна комбінація цих антигенів та антитіл утворюють чотири групи крові: група 0 (І) - антигени А і В відсутні на еритроцитах, у плазмі присутні антитіла α і β; група А (ІІ) - на еритроцитах присутні антигени А, в плазмі - антитіла β; група В (ІІІ) - на еритроцитах присутні антигени В, в плазмі - антитіла α; група АВ (IV) - на еритроцитах присутні антигени А і В, в плазмі - відсутні антитіла α і β. Особи, в яких виявлена 0 (І) група крові можуть бути “універсальними донорами”, а особи з АВ (IV) групою крові - “універсальними реципієнтами”. Однак, коли проводиться