Практика притягнення до кримінальної відповідальності публічних службовців

У випадку службової недбалості необхідно встановити той факт, що службова особа не здійснила (чи здійснила неналежним чином) ті чи інші дії, які вона зобов'язана була здійснити в силу свого службового становища.

При розслідуванні справ про службову недбалість обов'язково має бути встановлено, що службова особа не тільки була зобов'язана, а й мала реальну можливість виконати дії, передбачені відповідними нормативними актами.

Обов'язковою ознакою службової недбалості, відповідальність за яку передбачає ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу, є заподіяння істотної шкоди (шкоди, яка при заподіянні матеріальних збитків у сто й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Санкція передбачає покарання штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У разі, якщо істотна шкода полягає не в заподіянні матеріального збитку, а в іншому вигляді, її «істотність» у кожному конкретному випадку оцінюються, виходячи з обставин певної справи. Це може бути порушення нормальної діяльності підприємств, установ, організацій; забруднення навколишнього середовища; перебої в постачанні великого населеного пункту водою, газом, електроенергією, продуктами; заподіяння шкоди здоров'ю людей чи їх законним правам та інтересам.

Частина 2 ст. 367 Кримінального кодексу України передбачає відпо-відальність за службову недбалість, що заподіяла тяжкі наслідки. Санкція передбачає позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого. Матеріальний збиток має при цьому в двісті п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Під тяжкими наслідками нематеріального характеру в таких випадках слід розуміти, наприклад, радіоактивне забруднення навколишнього середовища, заподіяння збитків здоров'ю багатьох людей, їхню смерть, поширення епідемій, епізоотій та епіфітотій тощо.

Службова недбалість вчинюється тільки з необережності.

Одержання хабара

Хабар традиційно у вітчизняній юридичній літературі прийнято називати найнебезпечнішим посадовим злочином. Відповідно до ст. 368 Кримінального кодексу України, об'єктивна сторона цього злочину полягає в одержанні службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Карається штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Від хабарництва страждає нормальна діяльність апарата влади й управління. Підвищену суспільну небезпеку одержання хабара представляє у тих випадках, коли інтереси особи, яка дала хабар, службова особа задо-вольняє шляхом зловживання владою або службовим становищем чи шляхом перевищення влади або службових повноважень. Відповідальність у таких випадках настає за сукупністю вчиненого.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хабарництво» зазначає, що «хабарництво, особливо кваліфіковані його форми, підриває авторитет демократичних інститутів держави, дезорганізує нормальну роботу органів влади і управління, дискредитує їхню діяльність, негативно впливає на моральний стан суспільства, загрожує процесам реформування економіки і відродження української державності».

Як предмет хабара слід розглядати будь-яку вигоду матеріального характеру (гроші, цінності, іноземну валюту, продукти харчування, напої тощо), а також різного роду майнові вигоди (одержання за низькими й, та-кими, що не відповідають реальним, цінами будь-яких речей та цінностей) тощо.

Постанова Пленуму Верховного Суду наголошує на тому, що суди мають пам'ятати, що давання і одержання хабара можуть здійснюватись і в завуальованій формі під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування і виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультацій, експертизи, лекцій та ін.).

Давання і одержання в якості хабара майна, збут і придбання якого утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідними статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за збут чи придбання цих предметів.

Одержання хабара є закінченим злочином з моменту одержання хоча б частини хабара. Хабар може бути вручений як особисто хабародавцем, який у такому випадку має нести відповідальність за дачу хабара (ст. 369 Кримінального кодексу), так і через посередника, який несе в такому випадку відповідальність за пособництво в хабарництві (ч. 5 ст. 27 Кримінального кодексу).

Теоретично можна виділити хабар-підкуп, який службова особа одержує до здійснення чи нездійснення обумовлених дій або після їхнього здійснення чи нездійснення в інтересах хабародавця, але за їхньою по-передньою домовленістю, і хабар-винагороду, що вручається посадовій особі після здійснення чи нездійснення певної дії в інтересах хабародавця.

Частина 2 ст. 368 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за одержання хабара у великому розмірі – службовою особою, яка займає відповідальне становище; – за попередньою змовою групою осіб; – повторно; – одержання хабара, поєднане з його вимаганням. Карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною