Правове регулювання відпусток за законодавством України

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням досягнень науки трудового права, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду розробити концептуальні напрямки правового регулювання відпусток, визначити правові дефініції в умовах побудови демократичної правової держави і розвитку ринкових відносин.

Об’єкт дослідження становлять трудові правовідносини, пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідження є відпустка як елемент трудових правовідносин, її види, особливості надання та тривалість для різних категорій працівників, а також система нормативних актів, пов’язана з її застосуванням.

Мета, об’єкт та предмет дисертаційної роботи визначили основні завдання, які ставив перед собою дисертант. До них належать:

- дослідження відпустки та її видів у процесі становлення і розвитку, починаючи з 1918 року до сьогодні, особливостей понятійного апарату відпусток у законодавстві та юридичній науці;

- вивчення особливостей правового регулювання відпусток міжнародно-правовими актами та нормативними актами деяких зарубіжних країн;

- з’ясування місця відпустки в системі трудових правовідносин України;

- визначення правових дефініцій видів відпусток та їх диференціація;

- виявлення особливостей кожного виду відпусток;

- виявлення недоліків при реалізації права на той чи інший вид відпустки;

- внесення пропозицій щодо вдосконалення і доповнення Закону України “Про відпустки”, Кодексу законів про працю та інших нормативно-правових актів, які регулюють особливості надання та тривалість відпусток.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є методи і прийоми наукового пізнання, в основі яких лежить загальнонауковий діалектичний метод. Із загальних та спеціальних методів у дисертації використані такі: аналізу, узагальнення, спеціально-юридичний, історично-порівняльний, історичний у поєднанні з логічним, порівняльно-правовий.

Метод аналізу сприяв виявленню характерних рис окремих видів відпустки. За допомогою іншого методу – узагальнення – встановлені характерні риси законодавства України про відпустки в окремі періоди.

Спеціально-юридичний метод дав змогу автору тлумачити такі поняття, як “щорічна основна відпустка”, “щорічна додаткова відпустка”, “учбова відпустка”, “творча відпустка”, “соціальна відпустка”, “відпустка без збереження заробітної плати”.

Використання історично-порівняльного методу обумовлено необхідністю порівняти основні поняття та види відпустки в процесі їх становлення і розвитку. Історичний у порівнянні з логічним ґрунтується на вивченні розвитку основних понять в історичній послідовності і виокремленні основних закономірностей цього розвитку. Порівняльно-правовий метод сприяв через порівняння правових актів різних періодів виявленню спільності та відмінності цих актів, що дало змогу визначити характерні риси вітчизняного законодавства про відпустки. Порівняльно-правовий аналіз нормативно-правових актів деяких зарубіжних країн дав змогу з’ясувати особливості правового регулювання відпусток поза межами України та внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення Закону України “Про відпустки”.

Науково-теоретичною базою дисертації є праці з питань загальної теорії держави та права, логіки, різних галузей права, особливо трудового. Конкретні проблеми аналізувалися з урахуванням положень, викладених у роботах вітчизняних та зарубіжних вчених, які присвячені відповідним проблемам. Це, зокрема, праці докторів юридичних наук: В. С. Венедіктова, Р. І. Кондратьєва, Л. І. Лазор, А. Р. Мацюка, О. І. Процевського, В. І. Прокопенка, П. Д. Пилипенка, В. Г. Ротаня та кандидатів юридичних наук: Я. І. Безуглої, Н. Б. Болотіної, В. М. Венедіктової, Г. С. Гончарової, С. В. Дріжчаної, М. І. Данченка, В. В. Жернакова, П. І. Жигалкіна, І. В. Зуба, Д. О. Карпенка, В. П. Пастухова, З. К. Симорота, В. С. Стичинського, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишевої та таких вчених, як М. Г. Алєксандров, Л. Я. Гінцбург, І. Я. Кисєльов, Р. З. Лівшиць, Ю. П. Орловський, О. С. Пашков, О. І. Ставцева, О. С. Хохрякова, А. І. Шебанова, О. В. Ярхо та ін.

Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на нормах Конституції України, аналізі чинного трудового законодавства, особливостях його застосування на практиці, нормах зарубіжного законодавства, конвенціях і рекомендаціях МОП.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що ця робота є одним з перших в українській правовій науці творчим, комплексним та фундаментальним дослідженням теоретичних і практичних проблем правового регулювання відпусток. У дисертації обґрунтовується низка понять, концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики положень і висновків, одержаних особисто здобувачем, а саме:

1. Висновок щодо поділу розвитку законодавства України про відпустки на наступні періоди: 1) 1917  1922 рр. ; 2) 1922 – 1940 рр. ; 3) 1941 – 1945 рр. ; 4) 1946 – 1970 рр. ; 5) 1971 – 1991 рр. ; 6) 1991 – 2002 рр. У дисертації обґрунтовується доцільність цієї періодизації та визначаються характерні риси кожного періоду.

2. Визначено місце відпустки в системі трудових правовідносин. До основного індивідуального трудового правовідношення необхідно віднести щорічну відпустку, до суміжних правовідносин: додаткову відпустку у зв’язку з навчанням, творчу відпустку, соціальну відпустку. Відпустку без збереження заробітної плати можна відносити як основного, так і до суміжних індивідуальних трудових правовідносин.

3. Внесено пропозиції щодо