Правові та організаційні основи охорони праці. Управління охороною праці

NB = V / A,

де V – кількість нещасних випадків з летальними наслідками невиробничого характеру за календарний рік.

Необхідність використання поряд з показниками виробничого травматизму показників невиробничого травматизму зумовлена тим, що частину нещасних випадків виробничого характеру формально відносять до нещасних випадків невиробничого характеру у разі відсутності юридично оформлених взаємовідносин між роботодавцем та найманим працівником.

З метою оцінки стану загального травматизму на мікрорівні на об’єкті господарювання сьогодні використовують три показники:

• коефіцієнт частоти, K1 – кількість потерпілих від нещасних випадків за календарний рік, які припадають на 1 000 працівників:

K1 = (1000 ∙ ∑Рі) / N0 = (1000 ∙ m) / N0,

де n – кількість нещасних випадків на об’єкті господарювання за календарний рік; Pi – кількість потерпілих в і-му нещасному випадку; N0 – середня кількість працівників у календарному році; m – загальна кількість потерпілих від нещасних випадків за календарний рік;

• коефіцієнт важкості, K2 – кількість днів непрацездатності за календарний рік, що припадає на одного потерпілого:

K2 = ∑Sі / m = S0 / m,

де Si – кількість днів непрацездатності в і-го потерпілого; S0 – загальна кількість днів непрацездатності за календарний рік на об’єкті господарювання;

• коефіцієнт непрацездатності, K3 – кількість днів непрацездатності за календарний рік, що припадає на 1 000 працівників:

K3 = K1 ∙ K2 = (1000 ∙ S0) / N0.

 

Законодавство України про охорону праці – це сукупність загальних законів та спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини у галузі охорони праці.

До загальних законів, які визначають основні положення про охорону праці, належать Конституція України, Кодекс законів про працю, Закон України “Про охорону праці”. З ними тісно переплітаються Закони України “Про охорону здоров’я”, “Про пожежну безпеку”, “Про використання ядерної енергії та радіаційний захист”, “Про забезпечення санітарного благополуччя населення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про підприємства в Україні”, “Про оплату праці”, “Про колективні договори та угоди”, “Про зайнятість населення” тощо.

До спеціальних законодавчих актів в галузі охорони праці належать:

• Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБП) – це державні стандарти ССБП колишнього СРСР, які застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативними документами, якщо вони не суперечать чинному законодавству України (зокрема, ГОСТ 12.4.183-91 ССБТ “Материалы для средств защиты рук. Технические требования”);
• Державні стандарти України з питань безпеки праці (ДСТУ) (зокрема, ДСТУ 2053-92 “Засоби індивідуального захисту органів дихання ізолюючі”);
• Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) (до 2004 р. Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП));
• Нормативні акти, що діють в межах об’єкта господарювання (локальні).

Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) за сферою дії поділяються на міжгалузеві та галузеві. До міжгалузевих належать акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин (зокрема, НПАОП 0.00-4.12-99 “Типове положення про навчання з питань охорони праці”). До галузевих належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації, що відносяться до певної галузі економіки (зокрема, ОСТ 46.0.141-83 “Процеси виробничі в сільському господарстві. Загальні вимоги безпеки”). 

Міжгалузеві та галузеві НПАОП приймаються або затверджуються Кабінетом Міністрів України, Держгірпромнаглядом України, МОЗ України, Міністерствами України та іншими відомствами.

Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації (локальні). Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством.

За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами найманих працівників. 

За предметом правового регулювання локальні нормативні правові акти можна поділити на ті, що регулюють, наприклад:

• організацію управління охороною праці на підприємстві;
• організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охорони праці;
• встановлення безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства.

За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:

• положення (наприклад, “Положення про систему управління охороною праці на об’єкті господарювання”, “Положення про службу охорони праці на об’єкті господарювання”, “Положення про комісію з питань охорони праці на об’єкті господарювання”, “Положення про порядок атестації робочих місць щодо їхньої відповідності нормативним актам з питань охорони праці” та ін.);
• правила (наприклад, “Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов’язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань”);
• інструкції (наприклад, інструкція “Про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підриємстві”);
• накази (наприклад, наказ “Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідальності нормативним актам про охорону праці”);
• переліки (наприклад, “Перелік робіт з підвищеною небезпекою”, “Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов’язані проходити попереню і періодичну перевірку знань з охорони праці” та ін.).

Відповідно до постанови Кабміну України від 1993 р. було створено