Правові засоби

того, що позивачем може бути громадянин, а відповідачем, припустимо, орган державної влади в особі його представника.

Вперше в законодавстві України в Конституції передбачено і гарантується право на оскарження в сулі рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і службових осіб. Тим самим створено реальний механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, здійснення нею обов'язку утвердження і забезпечення прав і свобод людини (див. ст. З Конституції).

Для нашого законодавства цілком новим є інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Практика існування цього інституту в інших країнах підтвердила його значення для захисту і забезпечення прав людини.

Кожен громадянин України або інша особа, що на законних підставах перебуває на території України, має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав лю-дини. який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

З часу вступу України до Ради Європи нашим співвітчизникам стало можливим після повного використання національних засобів захисту своїх суб'єктивних прав і свобод, використовувати порядок, який певний час застосовується в країнах – членах Ради Європи. Це, зокрема, можливість звернень до Європейської комісії з прав людини і до Європейського суду з прав людини. За правилами прийнятності скарг до Європейської комісії та Європейського суду скарга має бути спрямована проти держави чи її органів, які припускаються порушень прав і свобод людини, а не проти приватних осіб чи громадських об'єднань. Європейська комісія є попереднім ступенем розгляду скарг і веде роботу з оцінки відповідності скарг матеріальним і процесуальним нормам Ради Європи. Знайшовши, що викладені у скарзі факти відповідають дійсності. Комісія намагається сама врегулювати спірне питання, для чого пропонує державі, у якій, з її погляду, порушено права людини, відновити ці порушені права і вжити заходів до вдосконалення власного законодавства, приведення його у відповідність з загальноєвропейськими нормами. Якщо це не вдається – справа надходить до Європейського суду з прав людини, який виступає як суд першої інстанції. Рішення Суду, що є остаточним, передається Комітету Міністрів Ради Європи, який у свою чергу приймає рішення, котрим зобов'язує державу – відповідача виконати рішення Суду і навіть надати скривдженому відповідну компенсацію.

Право звернення кожного за захистом своїх прав і свобод не обмежується лише європейськими наглядовими інститутами. Існують різні форми захисту і на глобальному міжнародному рівні. Наприклад, після зняття Україною застережень до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 року, стає можливим відповідно до статті 22 цієї Конвенції звернення до Міжнародного Комітету проти катувань.

Згідно зі ст. 15 Кримінального кодексу України кожна особа має право на необхідну оборону від посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.

Одним із видів захисту будуть також дії, вчинені в стані крайньої необхідності, які не є злочином, хоч вони і підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або ІНШИХ громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута (ст. 16 Кримінального кодексу України).  

Висновки

Правові засоби – це правові явища, що виражаються в інструментах (установленнях) і діяннях (технології), за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей.

Використання поняття “правові засоби” дозволить узагальнити всі ті явища (інструменти та процеси), які мали б забезпечити досягнення цілей правового регулювання. Головне в теорії правових засобів, які соціальні завдання ці правові механізми можуть вирішувати, де і в якому порядку їх можна використовувати в практичній правової діяльності для досягнення соціально значущих результатів, що допомагають нам класифікувати правові засоби за різними підставами.

Завдяки функціонуванню правових засобів можливо виявити діалектичне співвідношення між метою і результатом правового регулювання, а також виявити ті інструменти та прийоми, що дозволяють праву бути універсальним та ефективним регулятором суспільних відносин, що призводить до виокремлення у науковій літературі такої характеристики досліджуваного поняття як його синтетичний характер.

Засоби права мають характерні ознаки та власне нормативно-правове забезпечення, яке в основному встановлює Конституція України. Адже саме в Конституції закріплюються вихідні положення, на яких ґрунтуються найголовніші форми життя суспільства.

Отже, можна зробити висновок, що проблема правових засобів, їх своєчасного та якісного вдосконалення в правотворчої і правозастосовчих діяльності все більше і більше стає актуальною, науково і практично значущою. Без її належного вирішення неможливо оптимізувати механізм правового регулювання, налаштувати національну правову систему на соціально орієнтований розвиток.

Список використаних джерел

Конституція України прийнята Верховною Радою України 28. 06. 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 55. – ст. 161.

Актуальні проблеми теорії держави та права: (навчальний посібник) / Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.) ; за заг. ред. Є. О. Гіди. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2010. – 260 – 105 с.

Алексеев С. С. Право: азбука, теорія, философия: Опыт комплексногог исследования. – М. : Статут, 1999. – 349-350 с.

Андреєв Д. О. Адміністративно-правові засоби захисту прав власників цінних паперів: Дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 07 / Андреєв Дмитро Олександрович; Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2008. -197 с.

Галунько В. В. Адміністративно-правова охорона суб'єктів права власності в Україні: Монографія / Галунько Валентин Васильович – Херсон: ВАТ ХМД, 2006. – 356 с.

Иванов А. А. Теория государства и права: учеб. Пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / А. А. Иванов; под. ред. В. П. Малахова. – 2-е узд., перераб. и доп. – М. : ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2009. – 351 – 233 с.

Колодій А. М, В. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков. Теорія держави і права: навч. посіб. – К. : Юрінком Інтер, 2002-215 с.

Колпаков В. К. Адміністративне право України / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

Комаров С. А. Общая теория государства и права в схемах и определениях. – М. : Юрайт, 2002-67 с.

Комзюк А. Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: Монографія / Комзюк А. Т. ; [за заг. ред. О. М. Бандурки]. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 345 с.

Крестовська Н. М., Матвеева Л. Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. – X. : ТОВ «Одіссей», 2008. – 432 с.

Нуртдинов А. А. Государственная казна как фінансово-правовая категория: монография под ред. д-ра юрид. наук, проф. Н. А. Саттаровой. – М. : Юрлитинформ, 2011. – 144 с.

Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Миколи Обушного; КНУ ім. Т. Г. Шевченка. – К. : Довіра, 2004. – 599 с.

Общая теория государства и права Академический курс в трьох томах / Отв. ред. М. Н. Марченко. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Норма, 2007-422-425 с.

Політологія: Підручник для вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації/ Федір Кирилюк, Микола Обушний, Микола Хилько та ін. ; За ред. Федіра Кирилюка, – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Здоров'я, 2004. – 775 с.

Поняття та ознаки територіального устрою України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http: //pidruchniki. com/1640022146934/pravo/teritorialniy_ustriy_ukrayini.

Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С. С. Алексеева. – М. : Юрид. лит., 1987. – 448 -240 с.

Пугинский Б. И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях – М. : Юрид. лит., 1984. – 224 c.

Рассказов Л. П. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М. : Риор, 2008. – 463 -402 с.

Роберт Купер, «Постсовременное государство и мировой порядок», – М. : Прогнозис, 2006, № 1, – 57 – 84 с.

Сапун В. А. Теория правовых средств и механизм реализации права. – СПб., 2002. – С. 29. 1. Алексеев С. С. Общая теория права. – М., 1982. – 205 с.

Сирих В. М. Теория государства и права. Учебник для вузов. – М. : Былина, 2000. -534 с.

Смолянский М. Б., Колюшкина Л. Ю. Теория государства и права: Учебное пособие. – М. : Издательско-торговая корпорація «Дашков и К»; Ростов н/Д: Наука-Прогресс, 2008. – 288 -264 с.

Теория государства и права: Курс лекций / Под ред Н. И. Матузова и А. В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 2005. -768-722 с.

Теория государства и права: Учебник / Под ред. докт. юрид. наук, проф. заслуж. деятеля науки РФ Р. А. Ромашова. – СПб. : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 630 с. – 390-391 с.

Хропанюк В. Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. профессора В. Г. Стрекозова. – М. : 2002-155 с.

Шемшученко Ю. С. Державний суверенітет і правова держава // Віче. – 2010. – № 16. – 3 с.

Шундиков К. В. Механизм правового регулирования: Учебное пособие / Под ред. д-ра юрид. наук, проф. А. В. Малько. – Саратов: СГАП, 2001. – 104 – 30 с.