Предмет і метод економічної теорії

Становлення централізованих монархій змінює економічну діяльність держави. Державна скарбниця відокремлюється від особистої скарбниці монарха. Джерелом її поповнення стають такі постійні податки, як обов’язкові платежі. Основний податковий тягар лягає на низові верстви суспільства. Запроваджується правило, що будь-який борг глави держави стає боргом держави (це розширило кредитоспроможність держави). З’являються постійні внутрішні і зовнішні позики. Запроваджуються паперові гроші. Великим монархіям цього періоду були необхідні регулярні армії, великий штат чиновників і значні обсяги коштів. Збільшення витрат держави вимагало шукати джерела доходів. Панівною економічною доктриною в суспільстві став меркантилізм, висхідним початком якого був протекціонізм. Держава зменшувала внутрішні митні збори, замінюючи їх встановленням мита на товари, завезені з інших країн. Велику роль відігравала держава в проведенні і розширенні кордонів світового економічного простору, первісному нагромадженні капіталу.

На свою користь держава вилучала певну частину суспільного продукту для утримання державної  машини:  апарату  чиновників  державної  влади,  армії,  поліції,  судів  та  ін.  Таке вилучення і перерозподіл доходів (як частки суспільного продукту) вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов’язки всіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену діяльність в економіці.

Поряд  з  цим  у  ринковій  економіці  багатьох  країн,  заснованій  на  приватних,  вільно

 

конкуруючих капіталах, почали все частіше виявлятися негативні процеси: економічні кризи, падіння промислового виробництва, масове безробіття та ін. Ставало все більш очевидним, що природний, стихійний розвиток товарно-грошових відносин у нових умовах сам по собі не може впоратися із різкими загостреннями суспільного відтворення, а як результат — неможливість забезпечення відносної економічної рівноваги та стабільності, а також соціальної захищеності населення. Процес розвитку суспільства об’єктивно вимагав виваженого втручання в економіку держави з метою регулювання діяльності господарських суб’єктів.

На межі ХІХ і ХХ ст. суспільний розвиток характеризувався формуванням монополій і фінансового   капіталу,   вивезенням   капіталу,   експансією   розвинутих   країн,   переміщенням жорстокої конкуренції в міжнародний простір та ін. Зміни, які відбувалися в економічному механізмі, продовжували вдосконалювати економічну діяльність держави. Вона стає суб’єктом економічної діяльності.

Концепції державного регулювання економіки та їх еволюція. Теоретичні аспекти розвитку економіки до середини XX ст. базувались на працях англійських класиків політекономії. Їх ідеї були насичені детермінізмом, абсолютною залежністю господарських процесів від дії економічних законів. Класична теорія, в цілому, практично не залишила розробок щодо цілеспрямованого і систематичного впливу держави на економічний розвиток суспільства.

Процес трансформації капіталістичної системи в змішану практично розпочався після Великої депресії 1929—1933 рр., яка поставила під сумнів саме існування капіталізму. Надалі — після Другої світової війни — ці трансформаційні процеси істотно активізувались.

Головним ідеологом активного втручання держави в економіку був відомий англійський економіст Дж. М. Кейнс. Кейнсіанська модель державної політики ставила за мету контроль і регулювання сукупного попиту для того, щоб він відповідав сукупній пропозиції при забезпеченні повної (високої) зайнятості населення. Кейнс виходив з того, що ціни і зарплата змінюються не досить динамічно, особливо в короткостроковому періоді. Тому його модель передбачала стимулювання сукупного «ефективного» попиту шляхом мотивації до інвестування приватного капіталу, а також перерозподіл через бюджет деякої частки національного доходу на користь незаможніх і державне фінансування громадських робіт. Основними інструментами регулювання, за Кейнсом, мають бути: державний бюджет; дефіцитне фінансування економіки; облікова ставка процента.

Так, у періоди криз рекомендувалось розширяти державні витрати, стимулювати інвестиції приватного сектора шляхом зниження податків, низької ставки процента. Кейнсіанська концепція стала теоретичним обґрунтуванням нового підходу до ролі держави в ринковій економіці. Вона знайшла найбільш повне застосування в економічній політиці президента США Ф. Д. Рузвельта (до речі, Дж. Кейнс був радником у нього) при виході країни з Великої депресії на початку 30-х років.

Кейнсіанська модель — це концепція опосередкованого макроекономічного регулювання, цільові пріоритети якої — зайнятість і стабільність економічного зростання, інструменти — кредитно-грошова політика і державний бюджет. Кейнс виходив з того принципового посилання, що ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільне економічне зростання і повну зайнятість, а тому потрібне втручання держави. Ідея про необхідність такого втручання в ринкову економіку утвердилась в суспільній свідомості та державній економічній політиці у повоєнний період в усіх розвинутих країнах.

З часом, на рубежі 70—80-х років, кейнсіанська концепція і заснована на ній політика були піддані критиці з боку неокласичного напряму, і в першу чергу монетаристів. Вони виходять з постулату щодо тенденції капіталістичної економіки до рівноваги, усталеності та стабільності. Представники цього напряму вважають, що ринок, конкуренція, гнучкість цін — кращі механізми встановлення рівноваги. При цьому також акцентується увага на інфляційному характері кейнсіанських рецептів дефіцитного фінансування. Дійсно, на той час