Предмет і метод економічної теорії

Суб’єктом державного регулювання виступає держава в особі органів влади. Президент

 

країни,   Верховна   Рада,   уряд,   міністерства,   адміністрації,   Національний   банк   —   усе   це безпосередні суб’єкти державного регулювання. Система формування владних структур, їх конкретні функції і межі відповідальності визначаються політичним устроєм країни, рівнем ор- ганізації суспільства, співвідношенням класів, верств населення, політичних партій і т. ін. Як правило, права й обов’язки владних структур загалом і в частині їх можливого втручання в економічні процеси юридично оформлюються в Конституції країни, законах та інших но- рмативних актах.

Слід зазначити, що загальна організація суб’єкта державного регулювання залежить, насамперед від рівня розвитку демократії в конкретному суспільстві. Там, де існують сталі демократичні традиції, як правило, суб’єкти державного регулювання економіки найбільш повно відображають інтереси всього суспільства і несуть високу відповідальність за свої дії і за їх наслідки.

Сучасне суспільство складається з різноманітних соціальних груп, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галузеві та регіональні інтереси. Це — наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності. Виразником господарських інтересів у ринковій економіці є об’єднання, асоціації, профспілки,  спілки  підприємців  і  фермерів  тощо.  Виразниками  соціально-економічних, культурних,   екологічних,   регіональних   інтересів   є   також   політичні   партії.   Наймогутніші виразники господарських інтересів — це спілки підприємців та профспілки. Вони реалізують власні концепції соціально-економічної політики, намагаючись максимально вплинути на державну економічну політику.

У тих же країнах, де демократичні інститути обмежені й існує скоріше автократія окремої особи чи партії (прикладом можуть бути Росія або Китай), там вплив держави на економічне життя може бути дієвішим за реалізацією, але не завжди ефективним за кінцевими наслідками. Хоча навіть у країнах з автократичними режимами, якщо вірити гаслам, усі дії владних структур підпорядковані інтересам народу. Проте історичний досвід свідчить, що тільки демократія здатна найбільш повно відображати інтереси всіх членів суспільства й забезпечувати їм максимум свободи в їх економічному житті.

Державне регулювання охоплює найважливіші макроекономічні процеси і здатне суттєво впливати на весь процес суспільного відтворення. Але абсолютизувати його не можна. Держава у своїх регуляторних функціях теж має обмеження. Вони виявляються в такому:

          держава часто не має достатньо повної і достовірної інформації, яка б дозволила приймати найбільш дійові й ефективні управлінські рішення;

         конкретні суб’єкти державного регулювання, як правило, несуть скоріше умовну відповідальність за свої рішення або ж не несуть її зовсім.

          державне регулювання здійснюється переважно непрямими методами, і наслідки цього регулювання фіксувати й оцінювати часто можна тільки приблизно;

 завждиіснуєнедосконалістьуправліннямакроекономічнимипроцесами,бо

розвиток суспільного виробництва й кількість проблем, які виникають, постійно наростають, а державне регулювання завжди більш консервативне й інертне. Це призводить до того, що державне регулювання завжди має певні вади, які необхідно враховувати.

Визначення  міри  впливу  уряду на  економіку досить  складне.  Тому найчастіше обраховують  цю  міру  за  допомогою  частки  ВВП,  яка  перерозподіляється  через  державний бюджет. Є ще один спосіб визначення міри участі уряду в економічному житті. Це індекс економічної свободи (ІЕС). ІЕС — це агрегований показник, який включає десять показників, що мають складну будову і засвідчують рівень втручання уряду в економіку. Чим більша участь уряду в економіці, тим менший рівень економічної свободи, а сама економічна свобода має визначальний позитивний вплив на розвиток економіки. У зв’язку з цим виникає потреба у окресленні меж урядового впливу на економіку. Мінімальну межу урядового впливу визначає: 1) правова  база  функціонування  економіки;  2)  організація  грошового  обігу;  3)  урегулювання

 

екстернальних негативних ефектів; 4) виробництво суспільних благ. Максимальна межа урядового впливу визначається як точка рівноваги між затратами, пов’язаними з державним втручанням, та виграшем у соціально-економічній ефективності.

Розрізняють дві моделі урядового регулювання економіки:

  адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучко пристосуватись до умов економічного (національного та міжнарод- ного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на економіку є США;

 проактивну модель, спрямовану на попередження фіаско ринку шляхом «виваженої міри» державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.

Будь-яка національна економіка поєднує саморегулятивні та регулятивні механізми, які застосовує уряд. Якщо в процесі саморозвитку є загроза істотного відхилення від визначених відносних орієнтирів, завдання уряду полягає в приведенні цих показників (співвідношень) до такого рівня, який би не загрожував сталому економічному розвитку. Набутий досвід дозволяє стверджувати, що:

—критичний рівень безробіття не повинен перевищувати 15%;

—