Предмет і метод економічної теорії

Норми — це певні, як правило, науково обґрунтовані норми витрат сировини, матеріалів, праці на виготовлення продукції, а також норми споживання. Норми відіграють величезну роль в

 

організації функціонування всього суспільного виробництва. Скажімо, для того щоб розрахувати один із базових елементів державного бюджету — прожитковий мінімум — необхідно науково обґрунтувати норми споживання харчів, промислових товарів і послуг у розрахунку на одну особу і з урахуванням її віку. В Україні норми потребують постійного вдосконалення, бо значна їх частина ще була розроблена за епохи соціалізму і вже безнадійно застаріла. Проте реальною перепоною на цьому шляху є як відсутність державної системи нормотворення, так і політичні аспекти.  Адже  нормативи,  наприклад,  споживання  певних  матеріальних  благ,  часто приймаються занижені, щоб влада могла їх без великих зусиль потроху підвищувати й демонструвати суспільству своє піклування про власних громадян.

Стандарти — це ті самі норми, але вони жорстко встановлені стосовно найважливіших характеристик виробів чи послуг. Ці стандарти фіксують якість, розміри, вагу й інші параметри виробів. Стандарти супроводжуються і чітко визначеними методами контролю за якістю, за маркуванням, пакуванням, технологією виробництва тощо. Державні стандарти є обов’язковими. їх повинен дотримуватись кожен господарюючий суб’єкт, що випускає продукцію або надає послуги, які регламентовані таким стандартом. Слід підкреслити, що вступ нашої країни до СОТ відкрив нам широкі можливості щодо просування вітчизняної продукції на нові ринки. Але ці можливості ми можемо реалізувати тільки тоді, коли піднімемо якість нашої продукції до рівня міжнародних стандартів. Це одно з найважливіших завдань наших виробників, адже без дотримання міжнародних, насамперед європейських, стандартів годі й думати про широкий вихід на міжнародні ринки.

Санкції — це заходи, які вживає держава з метою покарання суб’єктів ринку. Палітра конкретних  заходів  тут  надзвичайно  широка  і  має  різноманітні  форми.  Тут  можуть  бути економічні покарання (пеня, неустойка, штрафи, конфіскація тощо) і покарання у вигляді карної відповідальності. Санкції вживаються державою з різною метою, але з огляду на головні стратегічні завдання держави слід відзначити, перш за все, санкції, спрямовані на захист конкуренції.

У цьому напрямі піонером є США, у яких уже в 1890 р. було прийнято антимонопольне законодавство у вигляді акта Шермана. Ця країна характеризується і найбільш жорсткою си- стемою захисту конкуренції. У системі покарань тут передбачено не тільки примусове розукрупнення,  штрафи,  а  й  позбавлення  волі  для  посадових  осіб  терміном  до  трьох  років. Дієвість антимонопольного законодавства США можна проілюструвати такими прикладами. Так, на початку XX ст. три величезні монополії — «Стандарт ойл» (нафтова галузь), «Дюпон» (вибухівка) та «Амерікен табекоу» (тютюнова галузь) — були розпущені. У 1982—1983 рр. одна з найбільших американських компаній, «Амерікан телефоун енд телеграф» (ATT), була поділена на десять незалежних компаній, хоча одна з них абревіатуру ATT зберегла.

В Україні санкції держава застосовує рідко і дієвість їх невелика. Що ж стосується стратегічного  й  надзвичайно  важливого  для  ринку захисту конкуренції,  то,  маючи  два прямі закони про захист конкуренції, держава, в особі Антимонопольного комітету, практично бездіяльна. Жодної резонансної справи цим комітетом не здійснено, хоча в Україні ступінь монополізації ще з часів Радянського Союзу надзвичайно висока. Складається враження, що цей комітет  скоріше  «кришує»  вітчизняних  монополістів.  Всевладність  корупції  в  Україні  дає підстави якщо це і не стверджувати, то принаймні так думати.

Ціни. У ринковому механізмі вони відіграють надзвичайно важливу роль. Загалом ціноутворення повинно бути вільним, відображаючи, насамперед, співвідношення між попитом і пропозицією. Основний  принцип  має  полягати  у  відмові  від  державного  регулювання  цін, оскільки воно порушує дію ринкового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту,  посилає  виробникам  помилкові  сигнали,  що  веде  до  різко  виражених  негативних наслідків.

Але навіть у розвинених країнах держава вдається до регулювання цін, хоча, як правило, це стосується відносно невеликого сегменту ринку. Окремі спроби регулювання цін пов’язані, як правило, з екстремальними ситуаціями. Разом з тим держава встановлює верхню межу цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їм нормальний (середній)

 

прибуток і захищаючи кінцевих споживачів. Так, у США під державне регулювання підпадає 5—

10 % цін. Це ціни на газ, нафту, електроенергію, послуги залізниці й деякі інші. Як правило, такі ціни встановлюються на певний період — від місяця до року.

Досить  поширеним явищем  у розвинутих  країнах  Заходу є  встановлення  цін  на такий товар, як робоча сила. За певних обставин в економіці уряд домовляється з профспілками за так зване заморожування заробітної плати. Це означає, що на певний термін (найчастіше на рік) дія колективних угод між роботодавцем і найманими робітниками стосовно підвищення реальної заробітної плати припиняється. По суті, це і є фіксація ціни на робочу силу. Більш поширеною щодо цього є практика фіксації нижньої