Предмет і метод економічної теорії

Економічні потреби включають матеріальні та нематеріальні потреби, які задовольняються споживанням певних матеріальних благ. Отже, вони не завжди носять матеріальний характер, але їх задоволення завжди пов'язане з затратами праці. У цьому головна ознака економічних потреб. Одночасно вони можуть бути матеріальними, фізичними, інтелектуальними, соціальними.

Потреби поділяють також на виробничі та невиробничі або особисті. Виробничі потреби – це потреби в засобах виробництва – сировині, енергії, матеріалах, технологіях виробництва, робочій силі, інформації тощо. Невиробничі потреби – це потреби в предметах споживання та послугах.

Економічні потреби об'єктивно обумовлені рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Первинною матеріальною основою зародження, формування та руху потреб населення є економічні умови суспільного буття, тобто природні умови і соціальний лад суспільства. Кожний з названих факторів породжує певні види потреб, і між ними встановлюється складна ієрархія.

Розрізняють також абсолютні і дійсні потреби. Абсолютні потреби виражають абсолютну споживну спроможність людини або іншого суб'єкта (суспільства, колективу) і виступають як бажання мати товар або одержати послугу. Вони виражають об'єктивно зумовлені запити людей і перевищують можливості їх задоволення на певному етапі. їх задоволення можливе в перспективі. Абсолютні потреби становлять верхню межу споживання. Вони виражають економічні умови, необхідні для всебічного розвитку здібностей людини.

Дійсні потреби – це та частина абсолютних потреб, яка реально існує в даний період і може бути задоволена, виходячи з доходів населення. Однак частина цих потреб може не задовольнятися через відсутність необхідних товарів та послуг. Дійсні потреби набувають форми платоспроможного попиту.

Життєві потреби поділяються також на фізичні, духовні (інтелектуальні) та соціальні. До фізичних належать потреби, викликані необхідністю підтримування життєдіяльності організму. Вони породжуються фізіологічними процесами організму та природними умовами. Це потреби в їжі, одязі, взутті, житлі, предметах гігієни тощо. До інтелектуальних відносять потреби в освіті, підвищенні кваліфікації, культурному відпочинку, предметах мистецтва тощо; до соціальних – потреби в покращенні умов праці, в медичному обслуговуванні, у громадській діяльності.

Економічні інтереси: сутність, суб’єкти, класифікація.

Економічні інтереси являють собою об'єктивні, зумовлені відносинами власності, спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожної особи і суспільства в цілому. У реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів. Іншими словами, економічні інтереси – це усвідомлені економічні потреби, що мають спонукальну силу.

Економічний інтерес – категорія суб'єктивно-об'єктивна. Суб'єктами економічних інтересів є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, спільнот, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів – економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства утворюють складну та динамічну систему. їх можна класифікувати за різними критеріями:

За суб'єктами:

• особисті;
• колективні,
• групові;
• суспільні.

Відповідно до їх важливості:

• основні,
• першочергові;
• другорядні.

У часовому аспекті:

• поточні;
• перспективні.

За об'єктами:

• майнові;
• фінансові;
• нтелектуальні
• інформаційні.

За рівнем усвідомлення:

• дійсні;
• уявні.

Економічна система, її сутність та основні структурні елементи.

Економічна система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на відтворення товарів і послуг, а також на регулювання цієї діяльності відповідно до мети суспільства.

Економічна система включає в себе не лише певний спосіб виробництва, але і надбудову, передусім вплив держави, її політико-правові форми. Всі елементи економічної системи перебувають у глибокому взаємозв’язку та взаємодії.

Основні елементи економічної системи: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), господарський механізм.

Розглянемо основні складові економічної системи.

Виробництво – процес впливу людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ та послуг, необхідних суспільству. Виробництво має дві сторони: відношення людей до природи і взаємини людей у процесі праці. Перша відображає матеріальний зміст процесу праці, друга – його суспільну форму. Виробництво завжди є суспільним, тому що люди беруть участь у ньому спільно, колективно.

Відтворення – безперервне повторення, поновлення процесу виробництва. У ході відтворення відновлюються засоби виробництва і виробничі відносини, відбувається також відновлення робочої сили, її відтворення. Процес відтворення складається з процесів виробництва, розподілу, обміну та споживання створених благ.

Процес виробництва як відношення до природи включає такі основні елементи: працю, предмет праці, засоби праці.

Праця – споживання робочої сили, свідома, цілеспрямована діяльність людини, пов’язана з виробництвом матеріальних благ.

Робоча сила – здатність людини до праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей (її виробничий досвід, навички, кваліфікація), головна умова виробництва в кожному суспільстві; виступає як особистий фактор виробництва.

Предмет праці – річ або комплекс речей, на які направлена цілеспрямована діяльність людини, і які людина видозмінює і використовує для задоволення своїх потреб.

Засоби праці – річ або сукупність речей, за допомогою яких людина перетворює предмети праці та пристосовує їх для задоволення своїх потреб.

Знаряддя праці – головна частина засобів праці (машини, механізми, інструменти тощо), які безпосередньо використовуються у перетворенні предметів праці.

Засоби виробництва – сукупність засобів та предметів праці, які використовуються в процесі матеріального виробництва. Засоби виробництва виступають речовим фактором виробництва.

Продуктивні сили – засоби виробництва і люди, що володіють знаннями, виробничим досвідом, навичками до праці і приводять засоби виробництва в дію.

Другу сторону виробництва – його суспільну форму – складають виробничі відносини.

Виробничі відносини – це зв’язки,