Предмет і метод економічної теорії

Підприємницькі здібності в умовах ринкової економіки виступають як особистий людський ресурс, який полягає в здатності підприємця до високої організації виробництва, в умінні орієнтуватися в ринковій кон'юнктурі, брати на себе ініціативу в організації виробництва, приймати рішення, які визначають курс діяльності підприємства, упроваджувати нові технології та нові форми організації виробництва і йти на ризик.

Наука – це систематизовані людські знання про суспільство, природу, економіку і людську діяльність.

Інформація – це система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань, які використовуються в різних сферах життєдіяльності. У практичній діяльності проявляється як продаж технологій у формі патентів.

Екологія, як фактор виробництва – це чинники навколишнього середовища, що здійснюють певний вплив (негативний або позитивний) на економічні процеси, рослинність, тваринний світ і на людину.

Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне.

У суспільному виробництві розрізняють два види економічних зв’язків: натуральні та товарні. Історично першою формою зв’язків між виробниками були прямі економічні зв’язки, що відображали рух виробленого продукту. Господарство, в якому панують прямі зв’язки, називається натуральним.

Натуральне господарство – історично перший тип господарської діяльності людей. Виробництво тут спрямоване безпосередньо на задоволення власних потреб виробника і його родини. Продукт не приймає товарної форми. Окреме господарство являє собою відособлений, замкнутий і самодостатній міні-світ. У найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало в первісних народів, що не знали суспільного поділу праці, обміну і приватної власності. Воно переважало в суспільному виробництві докапіталістичних формацій. Натуральному господарству властиві рутинна техніка, незмінність продукції, яка виробляється, повільні темпи розвитку, застій. Матеріальною основою натурального господарства виступає ручна універсальна праця з низькою продуктивністю.

Другою формою економічних зв’язків є опосередкована товарна форма, за якої продукт виробляється не для себе, а для задоволення суспільних потреб.

Товарне господарство – організація виробництва, за якої економічні відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їх праці. Умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці та економічне відокремлення товаровиробників як власників засобів виробництва та створеної продукції.

Типи товарного виробництва:

• просте – в якому товаровиробник одночасно виступає і власником засобів виробництва та продукції;
• розвинуте – в якому власником засобів виробництва і створеної продукції виступає приватна особа (особи), а товаровиробник (робоча сила) позбавлена власних засобів виробництва.

 

 

Товар і його властивості.

Товар – продукт праці, який задовольняє суспільну потребу і призначається для продажу. Товар має дві властивості – споживну вартість і вартість.

Споживна вартість – здатність товару задовольняти потребу того, в чиї руки він передається, якісна характеристика товару.

Вартість – суспільна праця, втілена в товарі (визнана суспільством праця товаровиробника, кількісна характеристика товару).

На поверхні господарського життя вартість проявляється у формі мінової вартості. Мінова вартість – здатність товару обмінюватися на інші товари в певних кількісних пропорціях. Формула мінової вартості:

Х товару А = Y товару Б.

Як річ, товар є споживною вартістю, тобто він повинен бути здатний задовольнити потреби не самого виробника, а покупця товару. Споживна вартість створює речовий вміст товару, так само як вона створює речовий вміст багатства у будь-якому суспільстві. Одночасно товар являє собою суспільне відношення – відношення між двома товаровиробниками. Він є міновою вартістю, тобто здатний обмінюватися на інші товари.

Необхідною умовою обміну товарів є відмінність у споживних вартостях. Але ця відмінність не може бути основою для кількісного порівняння товарів, мінових вартостей. Щоб порівняти різні споживні вартості, у всіх товарах треба виділити загальне, однорідне. Загальною у всіх товарах є уречевлена в них праця, яка робить їх кількісно порівняними. В основі мінової вартості товарів лежить затрачена на їхнє виробництво суспільна праця, що утворює вартість товарів.

Отже, вартість – це внутрішня властивість товару, мінова вартість є формою вираження вартості, зовнішнім її проявом.

Дві властивості товару породжені двоїстим характером праці товаровиробника. Якісну сторону праці відображає категорія “конкретна праця”, а кількісну її характеристику дає категорія “абстрактна праця”.

Певна споживна вартість створюється певною конкретною працею: хліб – працею пекаря, глиняний посуд – працею гончаря і т. п. Вона є формою прояву витрат людської енергії як таких.

Вартість товару створюється абстрактною працею. Абстрактна праця – праця товаровиробників, яка виступає як витрата робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, те загальне, що є у витратах праці виробників різних товарів, що робить їх порівняними. Абстрактна праця – категорія історична, потреба в ній виникає тоді, коли з’являється необхідність обмінювати товари і порівнювати їхню вартість. Її величину визначає споживач (суспільство).

Між конкретною і абстрактною працею існують суперечності. Конкретна праця кожного товаровиробника є приватною його справою: буде він займатися виробництвом тканин, взуття чи пива – залежить від особистого рішення товаровиробника. Такого роду вибір здійснюється стихійно, на підставі уявлення виробника про те, що можна продати на ринку. Але товаровиробник працює для задоволення потреб інших громадян, тобто суспільних потреб. Цей суспільний характер праці товаровиробника залишається прихованим під час процесу виробництва товару. Тільки при продажу (обміні) товару виявляється, чи потрібний даний товар суспільству, чи