Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Предмет і метод економічної теорії

Предмет: 
Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
60
Мова: 
Українська
Оцінка: 

що об’єктивно складаються між людьми в процесі власне виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ. Вони багатогранні і поділяються на техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні. Сукупність всіх сторін виробничих відносин в їх внутрішньому зв’язку утворює єдину систему виробничих відносин. Система виробничих відносин є базисом, який визначає економічний лад суспільства і його надбудову (політичні, ідеологічні, національні та інші відносини).

Економічні відносини проявляються, насамперед, як економічні інтереси. Розрізняють суспільні, колективні та особисті інтереси.
Суспільні інтереси – інтереси всього суспільства. Колективні інтереси виражають необхідність задоволення потреб груп людей, об’єднаних однаковим положенням у системі суспільного виробництва, що створює спільність економічних інтересів даної групи. Особисті інтереси виражають необхідність задоволення матеріальних потреб окремих людей і визначаються соціально-економічними умовами життя.
Спосіб виробництва – історично визначений спосіб добування матеріальних благ, необхідних людям для виробничого й особистого споживання, – представляє собою єдність продуктивних сил і системи виробничих відносин. Кожному способу виробництва відповідає визначений рівень розвитку продуктивних сил. Йому відповідають певні виробничі відносини, які є формою розвитку продуктивних сил. Зі зміною продуктивних сил змінюється і спосіб виробництва, суспільні відносини. Продуктивні сили переростають рамки колишніх виробничих відносин. Виробничі відносини починають гальмувати розвиток продуктивних сил. Суспільство повинне розчистити дорогу для розвитку продуктивних сил, здійснивши революцію у виробничих відносинах. У цьому знаходить свій вираз закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.
Суперечності, що виникають між продуктивними силами та виробничими відносинами, є джерелом розвитку економічної системи, переходу від нижчої економічної системи до більш високої. Кожна економічна система породжує властиві їй економічні закони, механізми функціонування та розвитку.
Всі суперечності розв’язуються або еволюційним шляхом (вдосконаленням, реформами управління) або революційним (ліквідацією старих відносин і встановленням нових).
Господарський механізм – спосіб господарювання, сукупність інструментів, форм і методів регулювання економіки. Складається з механізму ринкового саморегулювання та механізму свідомого державного регулювання економіки.
Власність як економічна категорія.
Головна роль в економічній системі належить відносинам власності, які визначають її соціально-економічну природу, специфічні закони та характер економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, а також форму управління економічними процесами.
Власність – це система відносин між людьми з приводу присвоєння засобів і результатів виробництва. Вона виступає суспільною формою виробництва, пронизує усю систему виробничих відносин (виробництво, розподіл, обмін, споживання), визначаючи властивий їм спосіб привласнення.
Відносини власності охоплюють:
  • користування – відносини, що виникають в процесі здобування із об’єктів власності корисних властивостей;
  • володіння – відносини з приводу господарського володіння певними об’єктами;
  • розпорядження – відносини з приводу можливого визначення долі об’єкта власності (спожити, знищити, подарувати, обміняти, тощо).
Кожному історичному періоду властива специфічна, конкретно-історична форма власності.
Приватна власність – система відносин між частинами суспільства, що виникають в умовах поділу суспільства на володіючих і не володіючих факторами та результатами виробництва (трудова, нетрудова, рабовласницька, капіталістична).
Суспільна власність – відносини між членами суспільства з приводу спільного присвоєння ними засобів і результатів виробництва.
Державна власність – система економічних відносин, що складаються з приводу участі держави у присвоєнні засобів і результатів виробництва.
Групова власність – економічні відносини, що виникають в процесі колективно-групового характеру присвоєння засобів і результатів виробництва.
Індивідуальна власність (особиста або приватна) – економічні відносини, що виникають між індивідами та суспільством (державою) або групою людей з приводу індивідуального присвоєння.
Форми власності визначаються самим виробництвом, рівнем розвитку продуктивних сил, їхнім характером. В сучасних умовах науково-технічний прогрес призвів до глибоких змін в структурі організації виробництва, наслідком яких стало зменшення частки великих підприємств і державного сектору поряд зі значним поширенням середніх і малих підприємств. Середні та дрібні підприємства як правила, швидше освоюють нову техніку, легше і швидше переходять на виробництво нової продукції. Тому в більшості розвинених країн поширилися процеси роздержавлення і приватизація державного майна, зменшення частки та ролі державної форми власності. В країнах з перехідними економіками роздержавлення і приватизація зумовлені переходом від панування державної власності до багатоманітності форм власності – головної передумови утвердження ринкової економіки.
Роздержавлення – процес переходу об’єктів державної власності в групову або індивідуальну шляхом оренди, оренди з наступним викупом, безкоштовної передачі, викупу, тощо. Приватизація – процес переходу державної власності в приватну форму власності.
Перевага багатоманітності форм власності полягає у тому, що вона створює умови для економічного змагання різноманітних форм власності, приведення в дію усіх чинників розвитку продуктивних сил і підвищення ефективності економіки.
Відносини власності й відповідні механізми їх реалізації виступають визначальним фактором типології економічних систем.
Розрізняють наступні типи економічних систем:
Ринкова економіка – ґрунтується на приватній власності на економічні ресурси, свободі економічної діяльності і ринковому механізмі саморегулювання економіки. Ринковий механізм забезпечує поєднання приватного і суспільного інтересів. Основною рушійною силою ринкової економіки є конкуренція. Ринкова економіка – це економіка з вільним ціноутворенням і здатністю до саморегулювання. Роль уряду в такій економіці обмежується захистом приватної власності та встановленням “правил гри” – правового поля, сприятливого для вільного функціонування ринку.
Неринкова економіка включає економічні системи двох типів: традиційну економіку (відстала багатоукладна економіка з простим типом відтворення) та адміністративно-командну економіку. Адміністративно-командна економіка характеризується пануванням суспільної власності, переважно у формі державної. Основним регулятором виступає централізоване планування, яке
Фото Капча