Предмет:
Тип роботи:
Лекція
К-сть сторінок:
17
Мова:
Українська
І. Предмет конфліктології як науки
Перехідний період, який ми переживаємо, супроводжується конфліктними ситуаціями. Викликані вони соціальними недугами, які охопили економіку, політику, культуру, мораль. У суспільстві змінюються ціннісні орієнтації, комунікативні структури, утверджується ідеологічний плюралізм та ін. Усі ці зміни позначаються на системі людських відносин досить складно й проблемно. Нині сформувалася нова наука – конфліктологія і виокремлюється широко профільна, досить актуальна й водночас відповідальна професія – конфліктолог.
Конфліктологія – це наука, яка досліджує об’єктивну реальність людського буття у зміні й розвитку. Як галузь наукових знань конфліктологія вивчає теорію конфлікту, практику прогнозування, запобігання і подолання конфліктів. Об’єктом конфліктологічного пізнання є людське суспільство і людина з її вчинками, цінностями, оцінками й відносинами в суспільстві та його інститутах.
Оскільки конфлікти відбуваються в усіх сферах життєдіяльності людини, індивіда, особистості, груп людей, то й конфліктологія має зв’язок з багатьма науками. Конфліктологія стає надійним опертям повсякденного життя кожного, бо допомагає осмислити проблеми власного життя, виховання дітей, проблеми фізичного здоров’я кожного та нації в цілому, вирішити завдання, які поставило перед людством XXI століття. Перед людством постала складна парадигма – зберегти людину й природу в гармонійному єдинстві.
Конфлікт – це не завжди погано чи добре, це певний показник розвитку організації. Позитивна роль конфлікту полягає у його діагностуючій сутності – він допомагає виявити «вузькі місця», «проблемні зони», «наболілі питання», оцінити процес організації й ефективності праці тощо. І якщо керівник «не помічає» конфліктів, у співробітників може знизитися інтерес до праці, що викличе плинність кадрів ті інші негативні дії. Отже, конфлікти – це динаміка, джерело змін у суспільних та особистісних відносинах. Тому найкраща стратегія управління в його практичній діяльності, в організації – бути «на ти» з проблемами та конфліктами, не лякатися, а жити разом з ними, попереджуючи їх думкою, аби правильно відреагувати на їхні причини і дати компетентні відповіді на питання, вирішити чи запобігти конфлікту. Стрижневу роль у вирішенні конфлікту відіграє правильне формулювання конфліктної ситуації. Це повинен робити кваліфікований фахівець, добре обізнаний з причин конфліктів.
Конфлікт виявляється в «боротьбі» його різних сторін, що завершується вирішенням або ж зняттям цієї суперечності. Таким чином, поряд із біполярністю, що є носієм суперечності, обов’язковим атрибутом конфлікту є активність, яка спрямована на подолання суперечності.
У конфліктологічній літературі широко використовується з цього приводу «концепція Томаса Кіллмена», в якій подано п’ять основних стратегій людської поведінки в конфліктній ситуації, а саме: уникнення, суперництво, пристосування, компроміс, співробітництво.
Уникнення. Коли людина ігнорує конфліктну ситуацію, удає, що її не існує, не вживає ніяких заходів – така стратегія правомірна.
Суперництво дає змогу домогтися необхідного результату, стимулює розвиток, сприяє прогресу.
Пристосування. Вчинки можуть демонструвати добру волю й служити позитивною поведінкою моделлю для опонентів.
Компроміс. Пошуки балансу, взаємних поступок, вгамування суперечностей і підкреслення спільності інтересів.
Співробітництво. Орієнтація на найповніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної ситуації.
Попередити конфлікти можна, коли вивчають і усувають причини, які породжують конфліктні ситуації. Тому важливо вивчити психологію конфліктів, конфліктних особистостей, причини і суть конфліктогенів та психологію майбутніх керівників.
У конфліктологічній літературі вирізняють первинну і вторинну профілактику конфліктів. Первинна психопрофілактика конфліктів полягає насамперед у психологічній освіті. Вторинна психопрофілактика передбачає безпосередню роботу в групах ризику, напруги, протистояння, в групах із високим потенціалом конфліктогенності та ескалації конфліктів.
Профілактика конфліктів в організації – це сукупність напрямків, методів управління організацією, які зменшують ймовірність виникнення конфліктів.
Більшість умов і засобів успішного розв’язування конфліктів мають психологічний характер, оскільки відображають особливості поведінки та взаємодії індивідів. У зв’язку з цим попередження конфліктів передбачає не тільки ліквідацію суб’єктивного чинника, який сприяє конфліктності, а й виважену культуру управління.
II. ПІДГОТОВКА ДО ПЕРЕГОВОРІВ
2.1 Методи управління конфліктом
Управління сучасним виробництвом у наш динамічний час є досить складною роботою, яку можуть виконувати лише фахівці нової генерації, озброєні найсучаснішими знаннями.
Фахівці у галузі менеджменту повинні вміти виконувати функції планування, організації, координації, мотивації, контролю праці робітників організації для досягнення певних цілей. Першочергова задача менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, які стимулюють працівників на нововведення. Керівники різних ланок повинні стати ініціаторами технологічних і організаційних змін.
Головна фігура в управлінні виробництвом – це людина, від знань, досвіду та умінь якої залежить успіх справи.
Суспільство утворює велика множина організацій, які різняться за характером і метою діяльності, за формою власності, спрямованістю, але діють на основі певних правил і процедур.
Ситуаційний підхід зумовив появу новітніх управлінських концепцій, націлених на підвищення життєздатності та конкурентоспроможності організацій.
Результативність і ефективність управління сучасною організацією значною мірою залежить від того, яких принципів дотримуються її керівники, приймаючи управлінські рішення, і які методи вони застосовують для їх реалізації. Правильний вибір забезпечить досягнення бажаного результату найменшими зусиллями.
Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління. Привести в дію організовану систему можливо лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. Для цього необхідні певні інструменти впливу, які використовуються менеджерами для активізації ініціативи, творчості персоналу фірми і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такими інструментами є методи управління.