Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

був слабо підготовлений, не вистачало коштів, обладнання, кваліфікованих кадрів. Але, в цілому за 30-ті роки в Україні було створено потужну індустріальну базу, зокрема такі великі підприємства, як “Криворіжсталь”, “Азовсталь”, “Дніпрогес”. Колективізація с/г почала здійснюватись вже у 1929 році, і було визнано, що Україна мала все необхідне, щоб попереду інших здійснити її. Початок її показав, що селяни не бажають відмовлятися від своєї власності і передавати її у колгоспи. Почалися саботажі, антирадянські виступи локального масштабу. Тому колективізація здійснювалася насильницькими методами, а з грудня 1929 року влада перейшла до політики відкритого терору проти заможних селян – почалася політика розкуркулення. Проте найжорстокішим злочином проти українського народу і села був голодомор 1932-1933 років, який був спланованою акцією. Урожай 1932 року перевищував урожай 1931 р., проте план заготівель зерна у 1932 р. був піднятий на 44%, і держава конфісковувала хліб. За підрахунками від голоду в Україні померло від 5 до 9 млн. чол. Цим була підірвана етнічна основа української нації – села. 11. 2. Українські землі в період ІІ світової війни та відбудови. Розв’язання ІІ світової війни принесло Україні значні територіальні зміни. Західноукраїнські землі (1939 р.), Пн. Буковина і Пд. Бессарабія (1940 р.) були приєднані до України і СРСР в цілому. На початок 1940 року Україна видобувала 50, 5% союзного видобутку вугілля, виробляла 65% чавуну, 50% сталі, 67, 65 – залізної руди, 25% – електроенергії. У с/г – понад 20% загального виробництва зерна, 73% цукру, 20% м’яса. З початком Великої Вітчизняної війни господарство України переорієнтоване на потреби оборони. Почалася масова евакуація на Схід заводів та спеціалістів, худоби, зерна. В Донбасі було затоплено всі шахти, знищено 54 доменних печі, знищені мости – застосовувалась тактика “спаленої землі”. Нещадна експлуатація підприємств, грунтів, голодомор – такою була господарська політика фашистів. Відступаючи, вони також застосовували політику “спаленої землі”. Як наслідок, Україна в ході ІІ світової війни зазнала найбільше руйнувань. Ніж будь-яка інша європейська країна. Тільки безпосередні збитки, завдані господарству становили 285 млрд. крб. (ціни 1940 р.). Загальна сума збитків, яких зазнало населення і господарство України ≈ 1, 2 трлн. крб. – 40% національного багатства. На руїни перетворено 720 великих і малих міст та 28 тис. сіл; 16, 5 тис. підприємств; 18 тис. лікувальних установ; 33 тис. колгоспів та радгоспів. Найстрашнішими були людські втрати, які становили від 7 до 15 млн. чол. ; 2, 4 млн. було вивезено на примусові роботи. Відбудова зруйнованого господарства відбувалася у надзвичайно складних умовах. За вивезене майно Україна не отримала ніякої компенсації, а за нове платила з власного бюджету. Відбудова промисловості здійснювалась односторонньо – відбудовувались галузі важкої індустрії, відставали харчова та легка промисловості. Катастрофу у с/г довершила посуха в південних областях. Почався голод (1946-47 р. р.), де загинуло 800 тис. осіб. Великий успіх у відбудові залежав від ентузіазму людей. Вже у 1945 році Україна дала 18% виробництва союзного чавуну і 11% сталі, запрацювали шахти Донбасу, відбудовані Дніпрогес, “Запоріжсталь”, введений в дію газопровід Дашава-Київ. Все це було досягнуто шляхом жорстких командно-адміністративних методів управління та шляхом ігнорування інтересів простих людей. Характерним було те, що відбудова здійснювалась шляхом екстенсивних методів, тобто в більшості ручною працею, нехтуванням нових досягнень науки і техніки. Радянське керівництво відмовилось від участі в плані Маршалла через ідеологічні амбіції. В грудні 1947 року розпочалася грошова реформа, яка здійснювалась конфіскаційними методами: старі гроші обмінювались на нові у співвідношенні 10: 1; вклади до 3000 – 1: 1; від 3 до 10 тис. – 3: 2. У березні 1950 року було підвищено курс карбованця по відношенню до іноземних валют. У с/г до кінця 40-х років помітилося деяке піднесення, але знову за допомогою командно-адміністративних методів: почали обмежуватись присадибні ділянки, збільшились грошові і натуральні податки, що привело до винищення худоби, вирубування садів. Продукція с/г становила лише 84% довоєнного рівня – с/г було збитковим. Зразу ж після війни розпочалася індустріалізація та колективізація у західних областях України. Індустріалізація здійснювалась бездумно, без врахування наявності джерел сировини. Колективізація: у 1950 році було колективізовано 96% селянських господарств і усуспільнено 99% орної землі. 11. 3. Економіка в епоху відлиги, застою, перебудови. Після смерті Сталіна було зроблено спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не зачепивши основ тоталітаризму. Цей період відомий як період реформ – у промисловості, с/г. Було розпочато реорганізацію управління промисловістю. У 1950 році існувало 30 всесоюзних і 21 союзно-республіканське міністерство. Надмірна централізація сприяла великій розтратності виробництва (наприклад, виробники меблів з Івано-Франківська отримували ліс із Карелії). З 1953 року почалося скорочення кількості всесоюзних міністерств і передача економічної влади республікам. Головна реформа – утворення раднаргоспів (замість міністерств), які здійснювали управління господарством в окремих економічно-адміністративних районах і керували підприємствами, що раніше належали міністерствам. При цьому зберігався Держплан, який проводив планування і координацію дій у всесоюзному масштабі. Реформі не підлягали військово-промисловий комплекс і енергетика. Темпи приросту промислової продукції за 50-першу половину 60-тих років майже вдвічі перевищували ці ж показники за 1965-1985 роки. У цьому сенсі роки правління Хрущова були найдинамічнішими для розвитку української промисловості. Проте кардинальних змін не відбулося – залишалася непорушною основа – Центр, який встановлював ціни, збирав значні суми