Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

блага і чим складніша структура трансакційних витрат, які до них належать. До основних елементів пучка прав власності відносять: 1) право на виключення із доступу до ресурсу інших агентів; 2) право на використання ресурсів; 3) право на отримання від них доходу; 4) право на передачу всіх попередніх повноважень. Чим ширший набір повноважень, закріплених за ресурсом, тим вища його вартість. Обов'язковою умовою ефективної роботи ринку є точне визначення, або «специфікація», прав власності. Принциповий тезис нової інституціональної теорії полягає в тому, що специфікація прав власності не безкоштовна. Часом вона потребує великих витрат. Тому ступінь її точності залежить від балансу вигод і витрат, які супроводжують встановлення і захист тих чи інших прав. До загальних положень нової інституціональної теорії відносять так звану теорему Коуза, викладену в його статті «Проблема соціальних витрат» (1960). Теорема присвячена проблемі зовнішніх ефектів (екстерн ал і й). Так називають побічні наслідки будь-якої діяльності, що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб. До негативних екстерналій, наприклад, відносять дим із заводських труб, яким вимушені дихати оточуючі, забруднення рік стічними водами і т. п. До позитивних екстерналій – приватний квітник чи газон, який милує око перехожих, установка індивідуального ліхтаря у дачному провулку і т. п. Існування екстерналій приводить до розходження між приватними і соціальними витратами. У випадку негативних ефектів приватні витрати виявляються нижчими від соціальних, при позитивних зовнішніх ефектах – соціальні витрати нижчі від приватних. Теоретики трансакційного підходу роблять висновки, що в економіці складається ринок організаційних форм, на якому фірми різного типу конкурують. Процвітання кращих і відмирання гірших організаційних фірм визначається в остаточному підсумку їх здатністю забезпечувати економію трансакційних витрат. Життєвість кожної із них визначається вимогами економічного середовища. Неоінституціоналісти Норт і Фогель на основіі економічної історії та економетрики створили «кліометрію» – особливу концепцію дослідження економічних явищ на основі поєднання математичних, статистичних методів та історичної теорії. Сама назва «кліометрія» походить від гр. «кліо» – муза історії та «метрів» вимірювати. Норт у праці „За кулісами нової економічної історії» (1973) намагається по-новому пояснити процвітання і занепад народів та держав, проаналізувати проблему економічного зростання у тісному взаємозв'язку з дією так званих зовнішніх ефектів, трансакційних витрат та інституціональних норм. Проведений Д. Нортом багатий на історичні матеріали аналіз європейського середньовіччя показує, що розвиток сучасного індустріального суспільства відбувається відповідно до законів історико-економічної теорії. До того часу, доки густота населення була невеликою, а техніка розвинута слабо, процвітало, за висновком вченого, феодальне суспільство. Але пізніше, в міру розвитку демографічних та технологічних процесів, існуючі права власності та інституції стали бар'єром на шляху подальшого прогресу цивілізації. І тоді на зміну їм прийшли інші відносини та інститути приватної власності, які законодавче передбачали право вільного ринку для капіталу та праці. Норта називають творцем нової інституціональної економіки, яка останнім часом дістала широке визнання в західній науці. Відповідаючи на запитання, чому Англії та Нідерландам в XVІ – XVII ст. вдалося досягти господарського процвітання, а Іспанії – ні, дослідник основну причину вбачає в інституціональних відмінностях, що існували в цих країнах того періоду. На принципах аналізу історико-економічних явищ вчений закладає основи теорії взаємодії різних установчих структур та економіки. Організаційні форми суспільного життя, згідно з Д. Нортом, повинні утримувати на мінімальному рівні трансакційні витрати і сприяти ефективності господарства. Норт підкреслює, що найважливішим завданням для Східної Європи сьогодні є формальна передача державної власності у приватні руки. Але в цих країнах немає відповідної правової системи. Неформальні правила гри, які опосередковані через культуру кожної країни, змінити дуже важко. Якщо ж модифікувати лише формальні правила, то це може призвести до напруженості і тривалої політичної нестабільності. Що стосується України, то шлях змін тут буде тривалим і важким, тому в найближчі десятиріччя навряд чи можна очікувати високих темпів розвитку. Теорію економіки права неоінституціоналістів доповнює теорія суспільного вибору, її інколи називають «новою політичною економією», оскільки вона вивчає політичний механізм формування макроекономічних рішень. Автором цієї теорії є Д. Б'юкенен (Нобелівська премія 1986 р.), який поставив під сумнів ефективність державного втручання в економіку. Послідовно використовуючи принципи класичного лібералізму і методи мікроекономічного аналізу, він зробив об'єктом аналізу не вплив кредитно-грошових, фінансових заходів на економіку, а сам процес прийняття урядових рішень, сформулювавши три основні передумови, на які спирається теорія суспільного вибору: методологічний індивідуалізм, концепція «економічної людини» та аналіз політики як процесу обміну. Перша умова суспільного вибору полягає в тому, що люди діють у політичній сфері, дбаючи про свої особисті інтереси, і що немає непереборної грані між бізнесом і політикою. Теорія суспільного вибору -це теорія, яка вивчає різні способи і методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у своїх власних інтересах; як робиться спроба послідовно провести принципи індивідуалізму, поширивши їх на всі види діяльності, включаючи державну службу. Другою умовою теорії суспільного вибору є концепція «економічної людини» (гюто есопотісиз). Людина намагається прийняти такі рішення, які максимізують значення функції корисності, її поведінка раціональна, це означає, за даною теорією, що всі – від виборців до президента – керуються у своїй діяльності насамперед економічним принципом: порівнюють граничні вигоди і граничні витрати. І на сам кінець, трактування політики як процесу обміну дає змогу неоінституціоналістам виявити основну різницю