Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

Аргентина), іноді й Індію і Єгипет. Але з цих країн лише азійська четвірка (так званих “драконів”) стабільно підтвердила свою репутацію і найчастіше пов’язується з поняттям “нові індустріальні країни”. У 90-тих роках, крім країн першої групи, з’являються НІК другої групи – Малайзія, Таїланд, Індонезія, і у перспективі, третьої групи – Туреччина, Філіппіни, Шрі-Ланка. Позитивну роль у становленні ряду галузей господарства в НІК Азії відіграла політика захисту національної економіки від зовнішньої конкуренції. Так, у Пд. Кореї створено галузі, які були відсутні в країні: чорну та кольорову металургію, машино-, автомобіле-, суднобудування, електронну промисловість. Це дало можливість здійснити структурну перебудову промисловості, реорганізувати і зміцнити провідні галузі, стимулювати розвиток дрібного та середнього підприємництва з прив’язкою його до експортного сектора. В зв’язку зі зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів національних валют НІК першого покоління стали втрачати порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції, які поступово стали переміщатися у країни з дешевою робочою силою – Малайзію, Індонезію. Таїланд, чим і сприяли появі нових індустріальних країн другого покоління. З початком 90-х рр. друге покоління НІК стало найдинамічнішою за темпами економічного росту групою країн в Азії і світі. З усієї групи країн, що розвиваються, НІК найшвидше пристосувалися до нових умов світового ринку. Вони стали невід’ємною частиною міжнародного поділу праці, про що свідчить їх експортна спеціалізація (Гонконг – перше місце з експорту одягу, Тайвань – взуття, Бразилія, Сінгапур, Пд. Корея – легка промисловість). Великих успіхів досягнуто в розвитку електротехнічної та електронної промисловості. Головну роль тут відіграють транснаціональні компанії, які перетворюють цілі країни на своєрідні цехи. Відчуваючи загрозу своїм економічним інтересам з боку НІК, країни Заходу прагнуть запобігти або обмежити отримання новими конкурентами перспективних технологій, новітнього обладнання. Але, країни (Тайвань, Пд. Корея, Сінгапур) вже самі створюють наукові і промислові центри, розширюють власні наукові дослідження. Значну увагу НІК приділяють регіональному економічному співробітництву. У 1967 р. було створено Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Мета – прискорення економічного розвитку, соціального і культурного прогресу, сприяння становленню миру та стабільності. Серед загальних для всіх азійських НІК складових успіху виділяють: – максимально ефективне використання зовнішніх факторів економічного розвитку (пільгові кредити, іноземні технології) ; – послідовна внутрішня політика, яка забезпечила відносну політичну й економічну стабільність; – ефективна макроекономічна політика (підтримання стабільних внутрішніх цін і реальних обмінних курсів валют, стимулювання підвищення попиту й пропозиції у галузі інвестиційних товарів, що сприяло нагромадженню капіталу і виробничому інвестуванню). Отже, цивілізаційні закономірності посилюють тенденцію до формування спільних рис та ознак господарського розвитку світової економіки. Водночас відбувається диференціація між різними країнами та регіонами залежно від рівня їхнього соціально-економічного розвитку, що спонукає країни до ширшого використання як внутрішніх, так і зовнішніх джерел і факторів економічного зростання. 10. 3. Еволюція інституціоналізму у ІІ пол. XX – на поч. XXI ст. Неоінституціоналізм Неоінституціоналізм як особлива економічна теорія отримав визнання у 80 – 90-х рр. Це виразилось у присудженні Нобелівської премії з економіки його найвидатнішим представникам Р. Коузу (1991), Д. Норту і Р. Фогелю (1993). Коуз увів у економічну теорію новий клас витрат, які отримали назву трансакційних або «витрат використання ринкового механізму» Фірма зростає до тієї межі, доки економія на витратах, пов'язана із укладанням ринкових угод, не почне перекриватися збільшенням витрат, пов'язаних з використанням адміністративного механізму. Фірма буде існувати лише до тих пір, поки вона реалізує функцію координації при менших витратах, ніж це досягалось би за ринкових угод. Сучасні економісти запропонували таку класифікацію трансакційних витрат: 1. витрати пошуку інформації – витрати часу і ресурсів на отримання і обробку інформації, а також втрати від недосконалості інформації; 2. витрати на ведення переговорів; 3. витрати вимірювання – витрати на проміри, вимірювальну техніку, втрати від помилок і неточностей і т. п. ; 4. витрати на специфікацію (точне визначення) і захист прав власності – витрати на утримання судів, арбітражу, органів державного управління, витрати часу і ресурсів, необхідних для поновлення порушених прав, а також витрати на виховання»консенсусної ідеології»- у дусі дотримання неписаних правил і норм; 5. витрати опортуністичної поведінки, що становлять елемент трансакційних витрат, який найбільш важко визначається. Ще одним фундаментальним поняттям нової інституціональної теорії виступає поняття прав власності, тобто вся сукупність норм, які регулюють доступ до рідкісних ресурсів. Ці норми можуть санкціонуватися не лише державою, але і суспільством – у вигляді звичаїв, моральних установок, релігійних заповідей. У суспільстві права власності виступають як «правила гри», які упорядковують відносини між окремими агентами. З точки зору індивіда, вони являють собою «пучки прав» на прийняття рішень з приводу того чи іншого ресурсу. Кожний такий «пучок» може розщеплюватися таким чином, що одна частина прав належить одному агенту, друга – іншому і т. д. Права власності мають поведінкове значення; одні способи дій вони стимулюють, інші – придушують (через заборони або підвищення витрат) і таким чином впливають на економічний вибір. Будь-який акт обміну є не що інше, як обмін «пучками прав власності». Каналом, по якому вони передаються, служить контракт. Контракт фіксує, яке саме повноваження і на яких умовах підлягає передачі. Тим самим він обмежує майбутню поведінку сторін, причому ці обмеження приймаються ними добровільно. Контракт тим складніший, чим складніші втягнуті в обмін