Предмет топоніміки, її зв’язок з іншими науками

Після лінгвістики у вивченні змісту топонімів друге місце належить географії, яка розглядає назву, створену людиною на основі суб’єктивних образів існуючого світу, через її об’єкт. При цьому дослідник звертається до соціального для топонімії світу реальностей, у якому фіксуються всі зміни, здійснені людиною і наближує топонімічні висновки безпосередньо до конкретного об’єкта, пов’язаного з географічним середовищем, населенням.

У зв’язку з тим, що топоніми є власними назвами окремих об’єктів, в їх основу покладена “цілком конкретна ознака, принципово повторювана у своїй реальності, хоч можливі сотні ситуацій, які повторюються і таким чином, з’являються сотні омонімічних, зовнішньо однакових назв”. Така ознака часто містить дуже точні географічні характеристики. До них належать особливості ландшафту, принцип заселення людиною території, природні багатств та інші географічні особливості терену. На окрему увагу заслуговують реалії об’єктів у Лісовій, Лісостеповій і Степовій зонах, у долинах великих рік, на морських узбережжях і гірських регіонах.

Ці факти дуже важливі для топоніміки, оскільки в них працюють прямі реалії назв (у цьому, зокрема, велике значення локальної номенклатури географічних термінів). Географічні характеристики використовуються при позначенні однотипних об’єктів, що знаходяться на значній відстані, але історично пов’язані між собою. На підставі географічної реалії уточнюються і підтверджується, а інколи й достовірно переглядається вихідне для топоніма слово. Паралельно ці реалії становлять основу для переходу від узагальненого, абстрактного слова до конкретного носія, тобто об’єкта.

Відомості про реалії об’єктів – не лише перевірка правильності етимологізації топонімів, а й людина (особливо при збігу з даними лінгвістичного аналізу) для висновків про місце розташування об’єкта, нерідко й про умови його виникнення, а при генералізації питання – й про загальну характеристику місцевості. Усе це становить істотний момент для історичного узагальнення. Загальне значення географічного фактора як джерела історичної інформації полягає в тому, що географічні назви – важливий елемент карти і що їх об’єкти входять у географічне середовище, зберігаючи просторову прив’язку. Одночасно зміст топонімів, пов’язаний з окремими галузями географії, будучи показником характеристики місцевості, може відігравати певну роль у ретроспективному визначенні тих чи інших типологічних особливостей географічних процесів минулого, їх реконструкції.

Крім лінгвістичного й географічного аспектів дослідження процесу творення географічних назв не можна забувати й про третій – історичний. Цей аспект є чи не найважливішим, бо розкриває суспільні підстави виникнення об’єктів і різних історичний генезис назв. За своєю функціональністю історичний аспект універсальний. В. Никонов говорить, що історизм виражений не в поодиноких назвах, а становить “основу всіх назв”. Географічні назви історичні “не у вузькому розумінні, повідомляючи про якусь подію або наймення, а завжди”. Історія диктує суспільству вибір з-поміж навколишньої дійсності тих чи інших прикмет об’єкта, властивостей явища, які характеризують об’єкт, власні назви колективу або осіб, що заселяють об’єкт. Дані історії, рідше географії, у топонімії, крім самостійної функції оцінки як підстави реальної вказівки на відповідну одиницю географічного об’єкта, створюють передумови лінгвістичного аналізу назви. Вони надзвичайно важливі для визначення загальної мовної приналежності топонімів до певного часу чи регіону. При відсутності достатніх історичних відомостей ми не маємо можливості встановити значення багатьох стародавніх назв (лінгвістичне етимологізування не дає цілком повної розв’язки) навіть тоді, коли сама мова нам добре відома. Історія в таких випадках, зауважує Ю. Карпенко, може підказати етимологу сферу пошуку, запроектувати, наприклад, перелік мов, історично ймовірних на цих територіях, або, що дуже важливо, познайомити з духом часу, соціальною і етнічною структурою населення, а це, в свою чергу, не рідко дозволяє реконструювати з більшим чи меншим наближенням (і узагальненням) забуту мікро-історію виникнення власної географічної назви. Саме в цьому полягає та підвищена роль позамовного фактора у власних назвах, передусім у топонімії, якої позбавлені загальні слова.

Історизм виявляється насамперед у властивості появи географічної назви. Чому виникла назва і яка конкретна історична ситуація послужила підставою для її утворення? Що стало реальною історією топоніма? У виникнення саме цієї, а не іншої історичної назви історично обґрунтоване, визначене відповідними факторами (правда, сьогодні ми в більшості випадків їх не знаємо). Немає випадкових і позбавлених значення назв. Інша річ, що сам привід для називання в одних випадках міг бути вагомим та історично важливим, в інших – мало суттєвим.

Топонімія кожного народу – це продукт його історії й культури в широкому розумінні. Розвиток власних назв закладений в історичному потенціалі різноманітних сфер людської діяльності. Топоніми виникають у колективі виходячи з його потреб. Вони відображають головні риси способів мислення і поглядів колективу на певному ступені його історичного розвитку. Уже від найдавніших часів склалося так, що підставою для появи назв була необхідність позначення окремих природних об’єктів з метою орієнтації в місцевості, об’єктів, особливо важливих у господарському відношенні, хоч би це було ще в докласовому суспільстві (місце багатьох рибних місць, вдалих полювань тощо). Уже в глибоку давнину виникла й потреба в позиченні родових і племінних територій та інших.

Іншою