Предмет топоніміки, її зв’язок з іншими науками

Для історичної науки використання топонімії як окремої джерелознавчої бази найбільш важливе у дослідженні географічного аспекту історичного процесу суспільства. Топонімічна інформація успішно використовується при опрацюванні питань як нової, так і давньої історії, хоч з огляду на специфіку об’єкта дослідження більш тяжіє до останньої. За допомогою топонімії найчастіше вивчаються питання історичної географії у сферу якої конкретна, створена суспільством географія природи, в умовах якої жили ці люди минулого. Це в першу чергу стосується питань історичної фізичної географії, особливо якщо йдеться про період, не засвідчений або мало засвідчений у писемних джерелах. Ландшафт завжди мав великий вплив на історичну географію імен, як і зрозуміло, на історично зв’язані з цими назвами населені пункти. Тісно пов’язані з цими обставинами різниця в топонімії осілих, кочових і бродячих племен.

Суспільно-історичні факти, які впливають на утворення назв, більш загальні, вони аналогічно діють у всіх народів одного культурного рівня, оскільки базуються на суспільній психології людини в певну епоху її розвитку. Лінгвістичні фактори номінації, навпаки, більш конкретні й залежать від будови й стану розвитку мови, але завжди обумовлені часом і історичними умовами етносу. У конкретних ситуаціях на основі діалектичної єдності суспільно-історичного та лінгвістичного факторів утворюється певний топонімічний тип, що містить у собі загальні топонімічні ознаки як у структурно-граничній сфері, так і в сфері семантики.

У процесі вивчення географічних назв як джерела історико-географічних досліджень історично склалися два основних напрямки: 1) аналіз окремо взятих топонімів і 2) аналіз тієї чи іншої топонімічної сукупності, яка типологічно об’єднується на підставі лексико-сематичного значення основ чи структурно-морфологічної будови (або одного й другого) і досліджується в межах певного регіону (ареалу). Поряд з цим, історична наука черпає інформацію з топоніміки, як з галузі науки, що формується на стику різних суспільних наук, створюючи свої закони. Різний підхід до вивчення географічних назв породив різні методи дослідження, відповідно й принципи аналізу.

Протягом останніх десятиріч цент ваги топонімічних досліджень, передусім історико-географічного плану, переноситься з семантики назв у межах відповідних ареалів на їх словотвір, на дослідження їх морфологічної структури й певною мірою фонетичних топонімічних явищ, причому обмежуються не лише форма, а й функція форматів на різних історичних етапах. Таке вивчення даних топонімічної інформації у плані історичної географії, на наш погляд, більш ефективне й надійне. Це особливо впадає у вічі, коли йдеться про найдавніші шари топонімії, дослідження яких ведеться на основі їх суфіксальних топоформатів. Нанесені на карту топоформанти певного топонімічного типу, які багато разів повторюються, уже самі по собі, без окремих коментарів, є “проекцією історії” у більшості випадків вони не регламентуються сьогоднішньою територією того чи іншого народу, у жодному випадку не вкладаються в сучасні державні кордони і часто-густо виходять за межі етнічних формацій та національних мов.

Таким чином ареал поширення цих назв указує на інших розподіл і членування території, на іншу конфігурацію розміщення населення і його продуктивних сил, розкриваючи перед дослідником чимало невідомих фактів із різних галузей суспільного життя. На основі комплексного дослідження топонімії за допомогою лінгвістики, географії, історії та інших наук з залученням документальних даних з етнографічних, діалектологічних, антропонімічних і археологічних джерел встановлено, що доля кожного топонімічного типу (відповідно й кожного топонімічного формату), який представляє певна група географічних назв, була такою, що дозволяє знайти виразну проекцію на територію, за якою криється кожний історичний колектив, що репрезентував свою культуру і жив у відповідний час. Вагомість топонімічних досліджень збільшується завдяки довго тривалості і стабільності топоформантів як специфіки географічних назв, що в свою чергу сприяє більш надійній реконструкції явищ, а в ряді випадків (при наявності даних писемних і викопних джерел) – їх ідентифікації.

 

 

Як вже було казано, топоніми належать до найстаріших пам`яток мови. Деякі топонімічні назви чеських земель збереглися у різноманітних нечеських хроніках, в той час, коли у чеських землях ще не було письма. Слід зазначити, що багато з них були підхоплені у видозміненій формі і їх пояснення та зв`язок з географічними об`єктами, які вони називають, є одним з найскладніших завдань топоніміки і історичного мовознавства. Ці іншомовні топоніми збереглися в документах та легендах власне чеського походження. Так, наприклад, в Космінській латино мовній хроніці є назви Belin – замок у північній Чехії, Boleslsv, Brinen – сьогодні, Brno,