Проблема ментальності у працях м. Блока та л. Февра: два шляхи розв’язання однієї проблеми

Якщо перейти від індивіда до соціальної групи чи суспільства в цілому, то картина стає ще складнішою, багатоаспектнішою. «Суспільство, як його не розглядай, врешті-решт, хай не сума (це, без сумніву, було б грубо), але, по меншій мірі, продукт індивідуальної свідомості, і ми не здивуємося, знайшовши в ньому таку ж безперервну гру взаємодій» [2, с. 87].

Людська діяльність розвивається в часі. Особливе розуміння часу – друга особливість історичної концепції М. Блока. Французький історик не визнає формального і зручного поділу історичного часу на століття. Жодна подія не починається точно на початку століття й не завершується з його закінченням. Історичний час – це неоднорідні, абстрактні, створені людиною відрізки. Найточніший час – це час, що відповідає «природі предмета», оскільки «кожному типу явищ притаманна своя, особлива міра щільності виміру, своя специфічна, так би мовити, система зчис- лення» [2, с. 104].

Але історичні явища відбуваються у постійному з’єднанні один з одним, вони підганяють і гальмують взаємний рух одночасно. Саме тому для М. Блока час – це «конкретна й жива дійсність, незворотна у своєму стремлінні, час історії – це наче плазма, в якій плавають феномени, це наче середовище, в якій вони можуть бути зрозумілими». М. Блок бачить у історичному часі дві антитези: «Це справжній час – за природою континуум. Він також постійна зміна» [2, с. 19].

Такий підхід до розуміння плинного й постійного часу вимагає інакше міркувати про свідомість і діяльність людей. Історику необхідно бачити щось постійне, що пов’язує два послідовних стани, наступних етапи чи процеси. З іншого боку, треба враховувати виникаючі зміни, які через існування певної константи не можуть бути радикальними.

Час історії живий і рухомий. У ньому відбувається «безперервна гра взаємодій» різних елементів суспільної свідомості.

Вивчення суспільної свідомості, яку в своїх працях М. Блок доволі рідко називає словом «ментальність», становить значну частину його спадщини. Як правило, М. Блок для позначення ментальності вживає психологічне визначення з додаванням слів «колективний» чи «загальний» [11].

М. Блок вивчає колективну ментальність, яку розглядає широко, не обмежуючись вивченням лише «ясної свідомості». На думку М. Блока, людина і суспільство в цілому часто діють несвідомо, зовсім незрозуміло з точки зору сучасної людини [2, с. 110]. Але пояснення нелогічної поведінки людини минулого стає достатньо зрозумілим, якщо взяти до уваги її ментальні установки.

Особливістю суспільних ментальних установок є те, що вони включають в себе два елементи: ментальні установки попереднього періоду й ментальні установки, що сформувалися у наш час. Ментальні установки минулого живі та сприйняті суспільством на рівні несвідомого. Відмічаючи релігійність середньовічного суспільства, М. Блок вказує на наявність у ній багатьох пережитків язичництва. Дослідник також відмічає містичний характер мислення людини епохи середньовіччя. Навколишня природа, події, у яких винна сама людина, наділяються надприродними силами. Саме тут приховано пояснення вчинків середньовічної людини. Перш ніж вжити власних зусиль, вона звертається за допомогою до засобів впливу, які вважала більш ефективними. При цьому не існувало відмінностей між явищами природними і явищами соціальними. «... Отже, суспільні катаклізми розглядалися тоді в тому самому плані, що й ті, які ми сьогодні називаємо природними» [4, с. 99-100].

М. Блок погоджується з Л. Февром у тому, що колективна ментальність пов’язана з матеріальними умовами життя. Але М. Блок також вказує на взаємозв’язок ментальних установок і соціально-політичних процесів. Аналіз такого феномена, як віра народу в чудесну і виліковну силу монархів, показав, що ця віра формувалася під впливом багатьох факторів. З одного боку, це був «продукт індивідуальної думки», який ішов від еліти, що прагнула посилити вплив королівської влади в очах народу. Для цього і проводилися спеціальні обряди, покликані продемонструвати лікувальні здібності королів. З іншого боку, мала місце віра у сакральну силу окремих родів, що збереглася з давнини і про яку писав Тацит. І, нарешті, здобуття чудесної та лікувальної міці англійських і французьких монархів відбувається з утвердженням їх влади над феодалами, тобто у період утворення централізованої держави. Таким чином, ця віра «була невідривною від цілої концепції світотво- рення» та «утворювала один з каменів, на яких тримався авторитет королівської влади» [3; 7].

Характеристика ментальності суспільства в цілому доповнюється характеристиками ментальності різних соціальних груп суспільства. Для кожної соціальної групи характерні свої особливі ментальні установки, крім тих, що притаманні всьому суспільству в цілому.

Формування соціальної групи «супроводжується формуванням специфічної класової свідомості» [6, с. 214], яку можна прослідкувати за виникненням особливих ритуалів. Саме тому М. Блок приділяє особливу увагу створенню психологічних характеристик селянина у безпосередньому зв’язку із землею; монаха, що не вміє читати Святе Письмо, і священика, погано освіченого і тому неспроможного протистояти селянським марновірствам; представника благородного стану, для якого оцінка