Проблема ментальності у працях м. Блока та л. Февра: два шляхи розв’язання однієї проблеми

Суспільство, до якого належав Ф. Рабле, залишалося середньовічним і релігійним. Критика церкви Ф. Рабле не означала його відмови від віри в Бога. Він, таким чином, залишався вільнодумцем для свого часу, оскільки критикував церкву та її служителів, але не для ХХ ст., так як залишався глибоко віруючою людиною.

Ментальність суспільства є глибинною основою, з якої і формуються найважливіші переконання особистості. Ментальність визначає несвободу особистості від суспільства, межу думки історичного діяча. На думку Л. Февра, «... особистість є такою, якою її робить епоха і оточуюче середовище» [13, с. 100].

Але для історії більш важливою є проблема співвідношення особистості й суспільства. Як відбувається обмін думками, поглядами, ідеями між особистістю й суспільством? Які варіанти цього обміну? Наскільки особистість відповідальна за втілення своїх ідей у суспільній практиці? Інакше кажучи, як ментальні установки (ті, що вже склалися, й ті, що лише формуються) впливають на розвиток суспільства? Відповіді на ці питання Л. Февр знаходить в аналізі сприйняття ідей М. Лютера німецькою буржуазією XVI ст.

У психологічному стані буржуазії XVI ст. Л. Февр побачив глибокий конфлікт. З одного боку, буржуазія поступово перетворюється на соціальну групу, для якої стає характерним усвідомлення власної могутності, внутрішньої гідності, значимості. Всі багатства, якими вона володіє, зароблені власною працею, власним розумом, кмітливістю, хитрістю, наполегливістю. З іншого боку, вона, як і все суспільство, переповнена вірою в Христа та відчуває колосальний страх, повну невпевненість у можливості спасіння душі, яка, без сумніву, гріховна, оскільки буржуазія пов’язана з діяльністю, яку церква засуджує.

М. Лютер – противник народжуваного капіталізму. Але Лютер також ненавидить зловживання служителів церкви. Це його особисте ставлення, особистий досвід [13, с. 210]. Виникає непередбачений Лютером обмін. Ті, кого Лютер ненавидить, сприймають його ідеї, приховане в них від самого Лютера, відповідне їх особистим прагненням. З ідеями Лютера буржуазія отримала довгоочікуваний душевний спокій. Віднині її праця була виправдана перед Богом і стає тепер не лише засобом здобуття матеріального благополуччя, багатства, але й частиною служіння Богові, визначити прихильність якого можна за успіхами у твоїх справах: якщо ти обраний Богом, то твоя справа процвітає, і навпаки. Крім виправдовування вірою, буржуазія здобула можливість спілкування з Богом без посередників. Кожен міг читати Біблію самостійно, оскільки вона перекладалася з латини національними мовами. Кожен міг спілкуватися з Богом сам на сам, що було звичним і зрозумілим для торговців, без багаточисленних посередників – нероб-монахів, яких вони не поважають [13, с. 210].

Критика церкви М. Лютером співпала з ментальними установками народжуваної буржуазії. Обмін між особистістю і суспільством відбувся.

Обмін між особистістю й суспільством виникає через різні якісні можливості у виявленні і словесному оформленні нових суспільних тенденцій. Більшість членів суспільства не спроможні висловити словесно ті нові тенденції суспільної свідомості, які сама ж і формує у своїй матеріальній, соціальній, культурній діяльності. Але особистість більш підготовлена, вона не відчуває труднощів у висловленні своїх думок, вона здатна на рефлексію власного стану і стану суспільства.

Хоча свідомість особистості визначається ментальністю суспільства (варто враховувати, що в цій ментальності вже приховані нові сприйняття, нові відносини), особистість може інтуїтивно відчути чи свідомо вловити і оформити словесно ідеї, що існують у суспільстві.

На цьому етапі й можливий обмін між особистістю й суспільством, який фіксує Л. Февр. Але суспільство робить свій внесок, переробляючи ці ідеї для зручнішого користування. Так сталося у XVI ст. з ідеями Мартіна Лютера. Часто особистість не готова до таких перетворень власних ідей. їй залишається або погоджуватися та йти уперед разом із суспільством, або протестувати, як це робив М. Лютер. Але у будь- якому випадку особистість стає історичною, тобто сприяє зміні ходу історичного розвитку. У дійсності саме ментальні установки суспільства визначають рух історії. «Коло визначає центр», Лютер і Рабле не «герої», а «герольди» епохи [8, с. 507].

Але якщо ментальні установки визначають життя суспільства, то як виникають вони самі?

Л. Февр приходив до розуміння відповіді на це питання через порівняння умов матеріального та соціального життя людини минулого і людини сучасності, порівнюючи їх почуття та поведінкову реакцію.

Л. Февр погоджується з характеристикою контрастності почуттів людей пізнього середньовіччя, «де до запаху троянд додавався запах крові» [14, с. 28], але у своїх роздумах йде далі, оскільки виявляє причини цього феномена. Л. Февр вказує на контрастність умов матеріального й соціального життя в епоху середньовіччя, яка зовсім не характерна для життя сучасного європейця [13, с. 104]. Інакше кажучи, колективна психологія формується під впливом матеріального, соціального, культурного середовища. Але, у свою чергу, ментальність суспільства також формує це середовище.

Для вивчення процесу формування середовища через ментальність Л. Февр користується схемою, яка базується на ідеях Ш. Блонделя та А. Валлона. Він пише про те, що емоції пов’язують людей, які почергово стають то їх призвідниками, то їх передавачами, що урізноманітнює почуття й реакції кожної людини. Повторення одних і тих же емоцій за однакових обставин, врешті-решт, оформлюється у соціальний інститут.

Таким чином, через відтворення однакових емоційних станів членів суспільства у певній ситуації відбувається формування системи ставлення людей до певних явищ життя, яке через ритуали і традиції передається наступним поколінням. Ця система і здійснює вплив на середовище, формуючи його під себе [13, с. 111-112].

У психології сучасної людини Л. Февр звернув увагу на амбівалентність почуттів, яку неможливо пояснити логічно. Вчений бачить її причину у тих постійних різких змінах емоцій, які переживала людина минулого. Відбулося закріплення цього процесу у психічних реакціях, які й керують емоціями сучасної людини. «Бо мертві все ще зберігають владу над нами, живими» [13, с. 44].

Вертикаль психологічного взаємозв’язку представників різних епох, виявлена Л. Февром, має два елементи у своєму змісті. По-перше, вона означає наявність у свідомості сучасної людини тих архетипів свідомості безлічі попередніх поколінь, які кожна людина, сама того не розуміючи, наслідує з моменту свого народження. Подруге, нижня і верхня точки цієї вертикалі мають різне наповнення. Інакше кажучи, ментальність індивіда і суспільства у цілому переживає з часом певні зміни. Незважаючи на незначну кількість цих змін, історик може їх прослідити. Верхня точка визначається за тим часом і тими подіями, свідком яких став індивід. Нижня точка являє собою те сприйняття світу, яке людина наслідує від предків.

Завдяки наявності такого вертикального зв’язку, видається можливим краще зрозуміти не лише психічні реакції людини минулого, але й психологію нашого сучасника.

Ментальність для Л. Февра виступає у двох проявах. По-перше, як інструмент для всебічного й повного вивчення історії (гносеологічний аспект). Учений вивчає ментальність, як історик культури і цивілізацій, з метою виявлення колективного в індивідуальному. По-друге, ментальність постає як об’єктивна реальність, яка відіграє суттєву роль у житті суспільства й індивіда (онтологічний аспект). У цьому випадку Л. Февр наділяє ментальність наступними характеристиками: 1. Ментальність є рівнем суспільної свідомості, на якому «думка не відокремлена від емоцій», вона належить планові змісту, а не планові вираження. Ментальність не ідентична ідеології. 2. Ментальність статична. її зміни настільки повільні й незначні, що навіть у сучасній людині можна віднайти спадок минулих років. 3. Ментальність і матеріальне, соціокультурне середовище взаємообумовлені. 4. Відмінності між культурами і цивілізаціями носять ментальний характер.

Аналізуючи погляди Л. Февра, К. Гінзбург підкреслив, що «ментальність» виступає як безкласове поняття і що «ментальні координати» всієї епохи визначаються ним на основі вивчення тонкого прошарку освічених людей. Із цим зауваженням погодився і А. Я. Гуревич, відмітивши, що у книзі про Ф. Рабле відсутня соціальна структура французького суспільства XVI ст., не враховується вплив соціальних відносин і груп на традиційну ментальність [10].

Таким чином, спільна робота з Л. Февром не завадила М. Блоку, висловивши згоду зі своїм колегою з багатьох проблем історичної науки, створити власне бачення історичного процесу і відповідне йому розуміння ментальності. Ідеї М. Блока не стільки суперечили поглядам Л. Февра, скільки доповнювали їх, розкривали нові можливості історичного пізнання.

Відмінності у поглядах М. Блока та Л. Февра на проблему ментальності були закладені від самого початку їх спільної роботи. Обидва історика спиралися на теоретичні формулювання Е. Дюркгейма та А. Берра. Але, на думку А. Бьюргера, більш перспективні погляди Берра успадкував Февр, тоді як Блок тяжів до соціологізму Дюркгейма. Відповідно, по-різному трактувалося ними найважливіше для обох поняття ментальності: Блок сприймав його як групову, колективну свідомість, а Февр – як викривлення колективного в індивідуальному. Бьюргер, доводячи свою тезу, спирається на аналіз напрямків, у яких розвивалися інтереси обох дослідників. У той час як Блок від «Королів-чудотворців», від магічної концепції влади прийшов у «Феодальному суспільстві» до розкриття соціальної укоріненості ідей, їх економічної та демографічної обумовленості, Февр проробив зворотній шлях. Від ранньої, просякнутої детермінізмом статті «Земля і людська еволюція» він прийшов до «Проблем невір’я в XVI ст. «, де намагався «розвідати всі виміри ментального універсуму», розуміти його як цілісність, вписати в нього як інтелектуальні, так і психологічні явища [5].