Проблема стимулювання навчальної активності як наукова проблема

Завжди є постійною увага дослідників (Л. Виготський, О. Дусавицький, О. Киричук, Н. Морозова, Г. Щукіна та ін.) до різноманітних аспектів формування пізнавальних інтересів. Встановлено, що пізнавальний інтерес активізує всі психічні процеси людини, на високому рівні розвитку збуджує до постійного пошуку. Вчені відзначають, що пізнавальні інтереси активізують розумову діяльність, впливають на зміни у способах її здійснення тощо.

Сучасні психологи розглядають «інтерес», як позитивне емоційне ставлення до об'єкта, зосередження уваги на ньому. При цьому вони розрізняють «інтерес ситуативний», що виникає в процесі виконання певної дії і згасає з її завершенням, та «інтерес стійкий», що є відносно постійною рисою особистості і важливою умовою творчого ставлення людини до роботи, що виконується, та сприяє розширенню її кругозору, збагаченню знань.

Пізнавальний інтерес – це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку учня (В. Ф. Паламарчук), сприяє усвідомленій самостійності (О. Я. Савченко), викликає продуктивну роботу (В. І. Лозова), змінює способи розумової діяльності (Г. І. Щукіна), є умовою розвитку творчої особистості (М. І. Алексєєва).

Навчання спирається на інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.

Стимул, в загальному розумінні – це сукупність факторів, що спонукають людину (або групу людей) до діяльності. Отже, поняття стимулу включає особисті та суспільні потреби людей, а також всі об'єкти, на які вони спрямовані, всі засоби їх задоволення. При цьому самі потреби відіграють роль внутрішніх, а об'єкти потреб – зовнішніх стимулів людської діяльності. Суттєво, що людина спонукається до діяльності не окремими стимулами, а їх системою, внаслідок чого процес формування спонукаючи сил активності і становить собою кількісні і якісні зміни системи різних стимулів.

Питанню стимулювання навчально-пізнавальної активності учнів присвячена незначна кількість психолого-педагогічних досліджень. Слід зазначити, що ця проблема нерозривно зв'язана з теорією навчання та виховання підростаючого покоління. У процесі свого розвитку вона змінювалась у відповідності з вимогами часу, суспільства, обставин. Під поняттям “ стимул ” навчально-пізнавальної активності ми будемо розуміти фактори, якими можуть виступати певні обставини, зовнішні умови, ті або інші нормативні документи, що спонукають індивіда (або групу людей) творчо діяти під час учіння, а сам процес стимулювання навчально-пізнавальної активності розглядаємо як складну, комплексну, багатогранну систему прийомів і методів, зумовлених соціальними цілями, психолого-педагогічною суттю навчально-пізнавальної діяльності школярів, індивідуальними особливостями в їх особистісних якостях. Аналіз досліджень з даної проблеми дає можливість виділити ті шляхи і засоби, які автори вважають визначальними у стимулюванні навчальної діяльності учнів.

У ряді досліджень стверджується, що поведінка людини може набирати тієї чи іншої форми в залежності від оточуючого середовища, до того ж стимули в цьому процесі виступають як зовнішні спонукаючі фактори, а мотиви – як внутрішні. Цієї позиції дотримуються і сучасні дослідники, наприклад, К. Платонов. На його думку, стимул – це вплив зовнішнього світу, який створює духовну потребу, формує моральну мету або мотив діяльності людини. Мотиви трактуються як внутрішні збудники діяльності людини, думка, почуття, в яких проявляється соціальна суть особистості. Відносно індивідуальної свідомості стимули утворюють сферу зовнішніх причин, які спонукають особистість до дії в бажаному напрямку, мотиви – сферу внутрішніх суб'єктивно – усвідомлюваних причин. Отже, мотиви – це особистісна сторона стимулів як зовнішніх, що йдуть від суспільства до особистості, спонукань, поштовхів [8].

Зовнішні стимули, на думку М. Басова, діляться на зовнішньо фізичні та зовнішньо соціальні. До зовнішньо фізичних стимулів відносяться стимули, котрі виникають у дитини при спогляданні квітки, метелика, сонячного променя, тобто обставин, які викликають у дитини почуття захоплення, радості, посмішки. Внутрішні спонукаючі фактори діляться на органічні, викликані станом та потребами організму, а також стимули минулого досвіду індивіда, що виникають під впливом спогадів, навіювань або дій.

Зовнішні стимули (вимоги учителя, класу, товариша, оцінка, схвалення, зауваження і т. д.) в навчальному процесі діють через внутрішні спонукаючі фактори. Якщо учні керуються тільки, або в основному, зовнішніми стимулами, то учіння буде вимушеним, примусовим.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість говорити про існування внутрішніх і зовнішніх умов становлення і розвитку навчально-пізнавальної активності. До внутрішніх психолого-педагогічніх умови належать: а) психофізіологічні; б) рівень розвитку вищих психічних функцій; в) мотивація на навчально-пізнавальну діяльність; г) рівень соціального розвитку. Загальноприйнято, що вихідним і основним видом спонукання виступають потреби, як психофізіологічне явище.

Психофізіологічні основи потреби глибоко розкриті в роботах П. Гальперіна. Потреба, – пише він, – як психофізичне утворення стає джерелом і основою цілеспрямованості. Цілеспрямованість відсутня серед фізичних процесів і її взагалі нема в світі до тих пір, поки в організмі не виникає активна суперечність – потреба діяти, але не так, як організм уміє, не автоматично, а якось