Проблема стимулювання навчальної активності як наукова проблема

Таким чином, психологічною основою формування потреби, зокрема пізнавальної, є усвідомлення суперечності, наприклад, між новим фактом і наявним запасом знань.

Крім психофізіологічних, до внутрішніх умов становлення навчально-пізнавальної активності відноситься рівень розвитку вищих психічних функцій: уваги, пам'яті, мислення, мовлення.

Розвиток навчально-пізнавальної активності в значній мірі визначається якісними та кількісними змінами, що відбуваються в психологічних особливостях людини, а вони в свою чергу залежать від рівня розвитку вищих психічних функцій.

Процес пізнання починається з уваги. Увага забезпечує виявлення нового, раптового, цікавого. Вона є вікном, через яке учень дивиться в світ знань, відкриває в них нове, і нібито не помічає того, що вже стало звичним. Увага – найперший підсвідомий процес, з яким народжується дитина, завдяки якому вона дивується новизні оточуючого світу і досліджує його [38, с 5]. Саме завдяки наявності довільної уваги людина здатна активно, вибірково “добувати” із пам'яті потрібні їй відомості, виділяти головне, істотне, приймати правильне рішення, розв'язувати завдання, які виникли в процесі діяльності. Педагогіка і психологія довгий час прагнули розвинути довільну увагу як її вищу форму», необхідну для засвоєння навіть непотрібного або неосмисленого матеріалу. Набагато важливіше завдання полягає в тому, щоб, забезпечити збереження і розвиток мимовільної уваги, яка досягає вищих форм, коли стає інтелектуально осмисленою. Осмислення є важливим компонентом пам'яті, яка значну роль відіграє в навчально-пізнавальній активності. Пам'ять дитини мимовільна і завжди осмислена. Запам'ятовується те, що зрозумів, що стало особистісним надбанням. Ніякі активні дії немислимі поза процесами пам'яті, так як проходження будь-якого, навіть найелементарнішого психічного акту обов'язково передбачає утримання кожного даного його елемента для зчеплення з наступним. Для прояву навчально-пізнавальної активності, навіть низького рівня, необхідне використання досвіду, раніше набутих знань, які зберігаються в пам'яті. Чим багатша пам'ять, тим вона розвиненіша, тим кращих успіхів можна досягти в пізнанні нового. Як мимовільна, так і довільна пам'ять особливе значення мають для навчально-пізнавальної активності. Відомо, що мимовільно ми запам'ятовуємо багато і надовго. Іноді на все життя, а особливо те, що для нас має важливе значення, що викликає в нас інтерес і емоції, активну розумову роботу. Проте головний акцент в організації пізнавальної діяльності повинен бути зроблений на розвиток мислення учнів. Пам'ять учнів повинна розвиватися разом з мисленням, служити основою для розвитку мислення.

Якщо для вчителя розвиток пам'яті стає самоціллю, то це неминуче веде до зубріння, коли учні змушені запам'ятовувати неосмислені знання, велику кількість фактів. У цьому випадку знання не можуть стати інструментом дій, стати джерелом активної діяльності учнів. Мислення лежить в основі пізнання. У своєму житті кожен індивід стикається з новими невідомими властивостями предметів. Попередніх знань виявляється мало для їх пізнання. І в ці безкрайні глибини невідомого спрямовано мислення, яке є головним компонентом навчально-пізнавальної діяльності.

Проте будь-яке, навіть найбільш розвинуте, мислення завжди зберігає зв'язок з чуттєвим пізнання, тобто з відчуттями, сприйманнями і уявленнями. Через відчуття і сприймання мислення безпосередньо зв'язане з зовнішнім світом і є його відображення.

Та чуттєва картина світу, яку щоденно дають наші відчуття і сприймання, необхідна, але недостатня для його глибокого, всебічного пізнання. В цій чуттєвій картині, яка безпосередньо спостерігається нами в дійсності, майже не розчленовані складні взаємодії різних предметів, подій, явищ і т. п., їх причин і наслідків, взаємопереходів один в одного. Оскільки в межах тільки чуттєвого пізнання неможливо до кінця розчленувати такий загальний, сумарний безпосередній ефект взаємодії суб'єкта з об'єктом, який пізнається, необхідний перехід від відчуттів і сприймань до мислення. В процесі мислення відбувається дальше, глибше пізнання зовнішнього світу, що відображається на навчально – пізнавальної активності [9, с 322 – 324].

Таким чином, мислення починається там, де виявляється вже недостатнім або навіть безсильним чуттєве пізнання. Мислення продовжує і розвиває пізнавальну роботу відчуттів, сприймань і уявлень, виходячи далеко за їх межі. За рахунок цього проявляється вищий рівень навчально-пізнавальної активності- творчий рівень.

Людське мислення – в яких би формах воно не відбувалося – неможливе без мовлення. Будь-яка думка виникає і розвивається в нерозривному зв'язку з мовою. Чим глибше і ґрунтовніше продумана та чи інша думка, тим чіткіше і ясніше вона виражається в словах, в усній та писемній мові. І навпаки, чим більше удосконалюється, відшліфовується словесне формулювання якоїсь думки, тим чіткішою і зрозумілішою стає сама думка. Формулюючи свої роздуми вголос для інших, людина водночас формулює їх і для себе. Таке формулювання, закріплення і фіксація думки в словах означає членування думки, допомагає затримувати увагу на різних моментах і частинах своєї думки і сприяє глибшому розумінню. Дякуючи цьому, стає можливим розгорнуте, послідовне, систематичне судження, тобто чітке і правильне зіставлення один з одним усіх основних думок, що виникли в процесі мислення. Велику роль у цьому процесі може мати і так звана внутрішня мова: розв'язуючи задачу, людина міркує не вголос, а про себе, якби розмовляючи з собою. Таким чином, людське мислення нерозривно зв'язане з мовленням.

Наступною внутрішньою умовою становлення і розвитку навчально-пізнавальної активності є мотивація на навчально-пізнавальну діяльність. Діяльність зумовлена потребами особистості. Якщо нема потреби, нема