Проблема використання отрутохімікатів та мінеральних добрив у господарстві

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

їх подачі на поле. Одним із шляхів вирішення проблеми своєчасної подачі рослинам елементів живлення в зрошувальному землеробстві є внесення поживних речовин у вигляді розчинів і суспензій з поливною водою. Цей спосіб відомий давно, але в останні роки стало можливим все більше його поширення завдяки вдосконаленню техніки і технології зрошення, а також покращенню якісного складу добрив. При поживному зрошенні застосовуються хімічні сполуки, що містять азот, калій, фосфор, кальцій, сірку і інші поживні елементі. Із азотних добрив найбільш широко застосовують сульфат амонію, аміачну селітру, сечовину. В зв'язку з тим, що аміачна селітра може руйнувати металоконструкції і втрачати частину азоту в процесі дощування, перевагу надають сечовині. Калійне підживлення забезпечують хлористий і сірчанокислий калій. Вносити один калій не рекомендується, так як він спричиняє корозію металів, тому вносять калійно-магнієвий концентрат. З фосфорних туків з поливною водою вносять фосфорну кислоту, фосфати амонію (амофос, диамофос) і подвійний суперфосфат. Останній використовують рідше, так як він утворює значну кількість шламу.

Для внесення з зрошувальною водою найбільш перспективні є рідкі добрива, рідкі комплексні добрива (РКД), водні розчини і суспензії солей, що містять дві-три поживні речовини. Фертигація при цьому забезпечує покращення умов праці при повній механізації виробничого процесу. Дія широкого застосування РКД, крім поливів базисними розчинами, для задоволення потреб сільськогосподарських культур в поживних речовинах до базисних розчинів необхідно додавати азот і калієвовмісні компоненти у вигляді твердих добрив, або їх розчинів (карбомід, нітрат амонію, сульфат калію тощо).

При поживному зрошенні дощуванням для виключення токсичності необхідно дотримуватись допустимої концентрації розчинів добрив, а особливо в період вегетаційного підживлення, так як розчини контактують з надземною частиною рослини. При відсутності рослинного покриву розчин можна подавати в будь-яких концентраціях. Максимально допустима концентрація поживних речовин в поливній воді для азоту складає 1%, фосфору – 2%, калію – 3%. Нешкідливими для рослин вважається розчини добрив в концентрації до 0, 3% (3г/л), при цьому найбільше пошкодження викликає аміак. Сечовину можна застосовувати в більш високих концентраціях: для огірків – 0, 3... 0, 4%; томатів і кукурудзи – 0, 4... 0, 6; тютюну – 0, 3... 1, 2; яблука, сливи і вишні – 0, 6... 1; сельдерею – 0, 8... 1; капусти і картоплі – 0, 8... 1; моркви – 1, 2... 3, 0; цибулі – 1, 6... 2; буряка – 1, 5.. 2; зернових – 5... 10; бавовни і хмелю -2, 4... 6; люцерни і цукрового буряка – 2, 4%. Необхідно відмітити, що для зернокормових і овочевих сівозмін граничний вміст мінеральних добрив в поливній воді зазвичай не перевищує сотої долі проценту.

На сьогодні в окремих країнах виробництво готових сумішей добрив, в склад яких входили всі мікроелементи, замінено виробництвом спеціальних сумішей для підживлення окремих культур. При цьому ідеальним середовищем для виготовлення сумішей з одним, або двома мікроелементами стали рідкі добрива. Прикладом спеціальних сумішей можуть бути добрива, в склад яких входять сульфат цинку і марганцю для кукурудзи, сої тощо. Мікроелементи можуть вноситись у вигляді органічних сполук, або неорганічних сульфатних форм. І в одному і в другому випадку вони додаються в готові форми добрив, або вносяться з поливною водою. Актуальними є і спосіб внесення з поливною водою мікроелементів за допомогою пристрою анодного розчинення металів.

Технологія внесення мінеральних добрив на зрошуваних землях повинно принципово відрізнятися від технології їх внесення при богарному землеробстві. Терміни і дози подачі поживних речовин при регулярному зрошенні слід встановити в залежності від біологічної особливості культур, ґрунтових умов і вписувати в графік поливів. Всю розрахункову норму добрив в цьому випадку потрібно вносити частинами у вигляді підкормок з водою в ті фази розвитку рослин, коли вони в найбільшій мірі потребують елементи живлення і вологу. Для забезпечення рослин ґрунтовою вологою економічно виправдані спеціальні поживні поливи.

Роль добрив і зрошення залежить від типу ґрунтів і біологічних особливостей культури, що вирощується. Особливо помітний ефект від проведення цих заходів досягається в районах слабкої водозабезпеченості при дефіциті якого-небудь із елементів живлення. Спільне застосування зрошення і добрив (поживних поливів) збільшує урожай озимої пшениці на 2... 5 ц /га, зерна кукурудзи – 11, 3 ц /га, кукурудзи на силос – 120 ц /га.

На практиці доведено, що застосування засобів хімізації і меліорації, селекції є одним із найважливіших і незамінних факторів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Тим не менше добрива і інші засоби хімізації є не тільки потужним способом дії на урожайність рослин та на їх хімічний склад (якість продукції), а також на довкілля. Так, відмічені випадки підвищення вмісту нітратів і важких металів в овочевій і кормовій продукції (частина якої споживається у свіжому вигляді), а також в питній воді, у водоймах, ґрунтах, що небезпечно для здоров'я людей, живої природи і сільськогосподарських тварин.

Все це викликає негативне відношення людей до продукції хімічної промисловості. Однак такий підхід до даної галузі в цілому і мінеральних добрив, зокрема, в абсолютній більшості випадків не має наукової аргументації.

Кількість важких металів, що поступають з внесеними мінеральними: азотними і калійними та органічними добрива, в даний час не змінють помітно природних рівнів важких металів в ґрунтах і не представляють небезпеки з точки зору