Проблема використання отрутохімікатів та мінеральних добрив у господарстві

Хром у великих кількостях хоча і викликає забруднення ґрунтів, проте рідко виникають труднощі при вирощуванні рослин, так як він токсичний тільки в окисненій формі (шестивалентний хром). У ґрунтах хром зазвичай міститься в кількості 2... 50 мг/кг (при допустимій нормі – 100). Накопичення хрому в ґрунтах можливе при багаторічному застосуванні мінеральних добрив, особливо фосфорних. Відмічається його слабка міграція по профілю. У незабруднених озерах і річках концентрація розчиненого хрому коливається в межах 1... 2 мкг/л, а в океані – 0, 05... 0, 5 мкг/л. У більш великих ріках, що протікають через індустріальні райони, вміст хрому складає – 5... 50 мкг/л. Середній вміст хрому в пшениці – 0, 043, житі – 0, 054 мг/кг, горосі і квасолі – 0, 266 мг/кг.

Ртуть зазвичай містяться в ґрунті в кількості 0, 01... 1, 0 мг/кг, а допустима гранична концентрація – 2 мг/кг. Основні джерела забруднення ґрунтів ртуттю є хімічні речовини, що застосовуються в сільському господарстві. З певними пестицидами може потрапляти до 3... 4 г/га ртуті за рік.

Рослини за допомогою фізіологічних бар'єрів можуть обмежувати пересування токсичних металів з коренів у надземну масу та з вегетативних органів у репродуктивні. Причому більш жорсткий «генетичний контроль» характерний для злакових культур – наприклад, у ячменя і кукурудзи при мінімальному концентруванні в зерні відмічається значне накопичення металів у коренях. Стійкість злакових рослин до забруднення робить їх більш безпечними як кормові культури, але обмежує можливість застосування рослин цих сімейств для очищення ґрунтів від забруднення.

Засвоєння рослинами тих або інших сполук важких металів залежить не тільки від біологічних особливостей культури, але і від властивостей ґрунтів. Наприклад відомо, що для пониження до мінімуму доступності токсичного металу в ґрунті необхідно підтримувати рН близько 6, 5. Важкі метали менш доступні для поглинання рослинами в ґрунтах з високим вмістом гумусу. Тому ефект від будь-якої антропогенної діяльності повинен вивчатися на фоні параметрів, що характеризують ґрунти і водні джерела. Важкі метали, що утримуються органічною і колоїдною частинами ґрунту, значно обмежують біологічні і фізико-хімічні процеси, які мають важливе значення для родючості ґрунту. Пониження показників ґрунтової родючості в результаті нагромадження важких металів приводить до пониження стійкості сільськогосподарських культур. При цьому відбувається забруднення сільськогосподарської продукції.

Особлива увага при оцінці негативного впливу важких металів на довкілля надається питанню їх впливу на якість води. З метою отримання незабруднених сільськогосподарських продуктів із площ, куди вносять промислові відходи і залишки та матеріали, що містять шкідливі елементи, а також з метою контролю за якістю води були встановлені ГДК різних забруднюючих речовин для ґрунту і рослин, для питної і зрошувальної води. Нормування важких металів у ґрунті по їх валовому аналізі, що прийняте у багатьох країнах, в тому числі і у нашій, незважаючи на простоту аналітичних операцій, викликає все більше нарікань. Головний недолік цього підходу – відсутність аргументованого обґрунтування нормативів.

Більш правильним для цілей моніторингу будуть відомості про вміст у ґрунті рухомої форми важких металів. Вивчення цього питання розпочате багатьма дослідниками, проте гігієнічних ГДК на цій основі поки не розроблено. Найбільш надійну інформацію про ступінь небезпеки техногенного забруднення сільськогосподарських угідь дає аналіз вирощування на них рослин. Визначення вмісту важких металів в сільськогосподарській продукції, а також у кормах і фуражі та співставлення їх з санітарно-гігієнічними ГДК дозволяє більш об'єктивно оцінити реальну обстановку.

Розробка технологічних карт вирощування зрошуваних культур із застосуванням фертигації повинна базуватися на результатах ґрунтових аналізів і виходити з поставленої господарської задачі, що обумовлена величиною запланованого врожаю. При цьому підсумковий вихід сільськогосподарської продукції повинен «узгоджуватися» з виносом кількості поживних речовин і величиною необхідних доз добрив, що дозволяють встановити зв'язок між потребою в них рослин і здатністю ґрунту задовольнити цю потребу. Крім того, необхідно враховувати норму і терміни поливів, коефіцієнти ефективності використання мінеральних туків, характеристику технічних засобів поливу і внесення добрив.

 

 

Пестициди (отрутохімікати) – хімічні препарати для захисту сільськогосподарської продукції, рослин, для знищення паразитів у тварин, для боротьби з переносниками небезпечних захворювань і т. д. Пестициди в залежності від об'єкта підрозділяються на:

- гербіциди – для знищення бур'янистої рослинності;

- інсектициди – проти шкідливих комах;

- зооциди – для боротьби з гризунами;

- фунгіциди – зі збудниками грибкових захворювань;

- дефоліанти – для видалення листів;

- дефлоранти – для видалення квіток.

За останні десятиліття число різних типів пестицидів сильно зросло, тільки в США їхня кількість досягло 900. За даними А. В. Яблокова (1988), у нашій країні в 1986р. було застосовано пестицидів у середньому близько 2 кг на 1 га (приблизно на 87% ріллі) чи близько 1, 4 кг на душу населення, а в США 1, 6 кг на 1 га (на 61% ріллі) чи 1, 5 кг на душу населення.

Пестициди поширюються на великі простори, дуже віддалені від місць їхнього застосування. Багато які з них можуть зберігатися в ґрунтах досить довго (період напіврозпаду ДДТ у воді оцінюється в 10 років, а для диелдрину він перевищує 20 років). При використанні навіть найменш летучих компонентів більш 50% активних речовин у момент впливу переходять прямо в атмосферу, а для таких пестицидів, як ДДТ і диелдрин, характерна дистиляція з парами води на земній поверхні. Та частина пестицидів, що не досягли рослин, підхоплюється вітром і осаджується в районах чи суші океану, дуже віддалених від зон застосування речовини. Вони в остаточному підсумку попадають у різні екосистеми, включаючи океан, прісноводні водойми, наземні біоми й інші, у значних кількостях накопичуються в ґрунтах і збільшують свої концентрації при русі по трофічних ланцюгах.

Пестициди є єдиним забруднювачем, що свідомо вноситься людиною в навколишнє середовище. Пестициди уражають різні компоненти природних екосистем: зменшують біологічну продуктивність фітоценозів, видову розмаїтість тваринного світу, знижують чисельність корисних комах і птахів, а в остаточному підсумку становлять небезпеку і для самої людини. Пестициди, що містять хлор (ДДТ, гексахлоран, діоксин, дибензфуран і інші), відрізняються не тільки високою токсичністю, але і надзвичайною біологічною активністю і здатністю накопичуватися в різних ланках харчового ланцюга. Навіть у незначних концентраціях пестициди придушують імунну систему організму, підвищуючи в такий спосіб його чутливість до інфекційних захворювань. У більш високих концентраціях ці домішки чинять мутагенну і канцерогенну дію на організм людини.

Тому в деяких країнах (США, Франція, Німеччина) починають зменшувати дози застосування чи пестицидів цілком від них відмовлятися. В останні роки в США розроблені гербіциди, що не представляють явної небезпеки для живих організмів чи швидко руйнуються в навколишньому середовищі. Широке застосування біологічних методів захисту рослин дозволить зменшити ступінь забруднення середовища пестицидами.

 

 

1. Артюшин А. М., Державин Л. М. Краткий словарь по удобрениям. – 2-е изд., М., 1984 г.

2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Основи екологічних знань. К. : Либідь, 1995. – 180 с.

3. Вронский В. А. Прикладная экология. – Ростов-на-Дону, 1996 г.

4. Злобін Ю. А. Основи екології: Підручник. – К. : Лібра, 1988.

5. Никляев В. С. Основы земледелия и растениеводства. – 3-е изд., М., 1990 г.

6. Штефан В. К. Жизнь растений и удобрений. – М., 1981г.