Проблеми спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень

Процесуальна форма постійно еволюціонує, тому погляд про те, що кримінально-процесуальна форма у всіх справах має бути уніфікована, не відповідає сучасним тенденціям законодавчого регулювання кримінально-процесуальної діяльності учасників кримінального процесу. Диференціація кримінально-процесуальної форми є пріоритетним напрямком реформування кримінального процесуального законодавства.

Як зазначає Л. І. Сокира, на сучасному етапі розвитку кримінально-процесуального законодавства проблеми процесуальної форми найбільш гостро постають у зв'язку з питанням про диференціацію процесу, тобто створення різних за ступенем процесуальної складності процедур розгляду кримінальних справ [8, с. 75].

На думку О. В. Смирнова та К. Б. Калиновського, під диференціацією кримінально-процесуальної форми треба розуміти таку будову судочинства, при якій поряд зі звичайним порядком мають місце процесуальні форми, які передбачають як спрощення процедури у нескладних справах, так і її ускладнення щодо найбільш небезпечних злочинів або справ, що потребують особливої процесуальної захищеності законних інтересів обвинуваченого або інших учасників судочинства [9, c. 645].

У свою чергу, А. С. Тукієв уважає, що диференціація кримінальних проваджень являє собою утворення таких унікальних проваджень, які є кінцевими і цілісними як «первинний» порядок судочинства, але вигідно відрізняються тими чи іншими відхиленнями від установленого законом загального порядку [10, c. 9].

В науці кримінального процесу існує думка про те, що під диференціацією кримінально-процесуальної форми треба розуміти існування самостійних проваджень, які характеризуються наявністю певної матеріально-правової бази, що об'єктивно зумовлює відмінності в законодавчому регулюванні, комплексністю і наявністю суттєвих відмінностей порівняно зі звичайним порядком провадження, що спричиняє в кінцевому підсумку зміну форм діяльності у таких справах [20, с. 67]. З огляду на вищенаведене визначення диференціації кримінально-процесуальної форми система кримінального процесу може бути подана як сукупність окремих проваджень, які відрізняються за своєю спрямованістю.

Отже, наявність окремих особливостей (порівняно із загальним порядком досудового розслідування і судового провадження) при здійсненні процесуальних дій чи прийнятті процесуальних рішень дозволяє говорити про диференціацію кримінально-процесуальної форми (кримінальних проваджень).

У теорії кримінального процесу розглядається два напрямки здійснення диференціації, а саме напрямок спрощення процесуальної форми з метою здешевлення і прискорення провадження, зменшення формалізму, а також напрямок ускладнення провадження з метою встановлення додаткових процесуальних гарантій для осіб зі специфічними юридично значущими властивостями.

При вивченні питання диференціації кримінально-процесуальної форми особлива увага вчених приділяється її критеріям, погляди з цього питання також різняться. Наприклад, М. Л. Якуб виділяє такі критерії диференціації, як ступінь суспільної небезпеки і тяжкість міри покарання, передбаченої законом; ступінь складності справ даної категорії; суспільно-політичне значення справ даної категорії; значення, яке має злочин для інтересів окремих осіб, відомств, організацій і підприємств [12, с. 104].

Крім вищенаведеного, існує також поділ критеріїв диференціації кримінально-процесуальної форми на процесуальні, до яких відносяться ступінь складності пізнавальної діяльності з установлення всіх обставин справи, наявність в обвинуваченого особливих якостей, та на матеріальні, мається на увазі вид і міра покарання, які можуть бути застосовані до обвинуваченого, ступінь суспільної небезпеки особи обвинуваченого.

Зі своїх позицій А. І. Шмарьов говорить про три підстави диференціації: завдання провадження і матеріально-правові підстави, які лежать в його основі; ступінь складності кримінальної справи; ступінь співвідношення у провадженні публічних і диспозитивних начал. Крім перерахованих, О. В. Смирнов та К. Б. Калиновський виділяють ще й такий критерій диференціації, як повага суверенітету іноземної держави.

Проаналізувавши вищенаведені позиції вчених, можна сказати, що вони взаємодоповнюють одна одну і відрізняються за ступенем конкретизації. Загалом, на нашу думку, до критеріїв диференціації кримінально-процесуальної форми можна віднести: ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення; ступінь складності кримінального провадження; особливі характеристики учасників кримінального провадження; ступінь співвідношення у кримінальному провадженні публічного і приватного інтересів; завдання провадження і матеріально-правові підстави, які лежать в його основі.

Говорячи про критерії диференціації, якими повинен керуватися законодавець при регулюванні кримінального провадження за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого (спеціального кримінального провадження), то до них, у першу чергу, необхідно віднести такі, як роль участі підозрюваного чи обвинуваченого у здійсненні кримінального провадження та наявність реальної можливості забезпечити особисту участь підозрюваного чи обвинуваченого у здійсненні такого провадження. Всі інші критерії диференціації при регулюванні спеціального кримінального провадження носять додатковий субсидіарний характер.

У науці кримінального процесу залишається невирішеним питання про процесуально-правову сутність кримінального провадження за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого (спеціального кримінального провадження).

Узагальнюючи сучасні наукові погляди на дане питання, можна стверджувати, що наразі сформувались такі основні підходи до визначення процесуально-правової природи та місця спеціального кримінального провадження в системі кримінальних проваджень:

Кримінальне провадження за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого треба розглядати як самостійне кримінально-процесуальне провадження.

Для того, щоб установити обґрунтованість цього підходу, необхідно визначитися з ознаками самостійного кримінального провадження. В науковій літературі висловлено багато думок і поглядів стосовно визначення поняття кримінального провадження та виокремлення окремих його стадій. Законодавче визначення кримінального провадження міститься у ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України, в якій