Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Процес виробництва

Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
20
Мова: 
Українська
Оцінка: 
1. Сутність, структура та класифікація витрат виробництва
 
У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринковій основі і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються (наприклад, вода з колодязя при приготуванні їжі на продаж). Тому витрати – це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.
Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.
1. По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок – підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції. Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.
2. По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці – бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.
Витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, – це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.
Економічні витрати – це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.
Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур.
При всій різноманітності витрат їх можна згрупувати за певними ознаками. Так, виходячи з економічного змісту, ці витрати можна згрупувати за такими елементами:
матеріальні (сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, електроенергія) ;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація основних фондів;
інші витрати (платежі за обов'язкове страхування майна, сплати відсотків за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів, платежі за викиди і скидання забруднюючих речовин тощо).
Співвідношення перелічених елементів становить структуру собівартості. Вона характеризує загальне економічне становище підприємства, виявляє джерела перевитрат чи економії, загальні потреби підприємства у матеріальних, трудових і фінансових ресурсах, для подальшого збалансування їх з усіма розділами виробничої програми.
Виплати підприємства, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.
Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Але підприємство може використовувати ресурси, що належать до його власності.
Використання будь-якого ресурсу пов’язано з певними витратами, незалежно від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не оплачуються, але чогось коштують. Виходячи з логіки економічної доцільності власні ресурси теж підкоряються загальним закономірностям альтернативності використання ресурсів.
Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.
Приклад. Припустимо, що перукар, який надає відповідні послуги населенню, є власником приміщення і відповідного устаткування. Хоча на підприємстві відсутні зовнішні витрати, внутрішні є. Адже перукар, використовуючи власне приміщення, недоодержує щомісячний дохід, котрий він міг би одержати, здаючи це приміщення в оренду. Так само буде і з оплатою праці самого перукаря, яку він отримав би, виконуючи відповідні функції на підприємстві, що належить іншому власникові.
Крім того, до економічних витрат належать нормальний прибуток – мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємництва заради одержання заробітної плати.
Виходячи з викладеного вище дамо кількісне визначення витрат виробництва, або економічних витрат. Економічні витрати – це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.
Постійні і змінні витрати. Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Трубопроводи не можна збудувати за одну ніч. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал.
Довгостроковий період – це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.
В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат.
Постійні витрати (ПВ) – це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Це орендна плата, амортизація основного
Фото Капча