Процес виробництва

Змінні витрати (ЗВ) – це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.

Валові, середні і постійні витрати. Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ).

За означенням завжди:

 

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність.

Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа – граничні витрати.

Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у економіці. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції. Тобто, граничні витрати виробництва – це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:

 

Середні витрати – це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних. Іншими словами:

 

Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні витрати. Слід зауважити, що валові середні витрати безпосередньо залежать від середніх постійних і середніх змінних.

Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні первинної ланки (підприємства, фірми) виражається за допомогою широковживаної у вітчизняній науці і господарській практиці такої економічної категорії, як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі. Собівартість – це грошове вираження витрат господарського суб’єкта на виробництво продукції, що відбиває витрати засобів виробництва і заробітної плати на його створення.

Фактично собівартість – це інша назва бухгалтерських витрат. Кожна країна законодавчо регулює структурні елементи собівартості, у тому числі норми та методи амортизації, ставки відрахувань на соціальні та інші потреби тощо.

Собівартість несе важливу інформацію про умови і стан виробництва на підприємстві і є одним з основних оперативних показників його господарської діяльності. Товаровиробник завжди прагне до найбільш раціонального використання ресурсів з метою зменшення собівартості, збільшення обсягів виробництва і підвищення на цій основі прибутковості.

 

 

Дохід – багатогранне економічне поняття, яке застосовується у різних значеннях. У широкому розумінні дохід розглядається як грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського життя. У вузькому значенні дохід – це потік грошових надходжень в одиницю часу (годину, тиждень, місяць, рік). На відміну від багатства, яке втілюється у запасах активів (будівлях, спорудах, знаряддях праці, цінних паперах, готівкових грошах іт. ін.), дохід передбачає приплив грошей.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями:

1. За рівнем формування:

доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента, процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід підприємства і т. д. ;

доходи макроекономічного рівня: національний дохід; сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. д.

2. За суб'єктами привласнення:

доходи індивіда;

доходи домогосподарства (сім'ї) ;

доходи підприємства (фірми) ;

доходи галузі;

доходи територіальної громади;

доходи держави;

доходи суспільства (національний дохід).

3. Залежно від цін, в яких визначається дохід:

номінальний дохід – визначається в цінах поточного періоду;

реальний дохід – визначається в цінах базового року (або в цінах поточного року за вилученням рівня інфляції).

4. Для аналізу діяльності підприємства (фірми) використовують такі форми доходу:

1) валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг:

 

де ТR – валовий дохід; Р – ціна одиниці виробленого товару (послуги) ; Q – кількість реалізованих товарів (послуг) ; РQ – виручка від реалізації продукції обсягом Q одиниць;

2) середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:

 

де АR – середній дохід; P – ціна одиниці виробленого товару (послуги) ; (І – кількість реалізованих товарів (послуг) ;

3) граничний дохід – приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:

 

де МR – граничний дохід;   – приріст валового доходу;   – приріст обсягів реалізованих товарів чи послуг;   – виручка від реалізації продукції обсягом Q одиниць.

5. Залежно від включення доходу в ціну товару;

первинні доходи включаються в ціну товару: зарплата, процент, рента, прибуток, амортизація, непрямі чисті податки;

вторинні доходи виникають у зв'язку з перерозподілом первинних доходів: прямі податки, дивіденди, трансфертні виплати державою, підприємством та домогосподарством і т. ін.

6.