Профілактика та попередження травматизму в фізкультурній та спортивній діяльності студентів ВНЗ

Предмет:

Педагогіка

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

стосовно учня – 12, 4%;

Низький рівень педагогічних здібностей -

11, 1%;

Низький авторитет – 8, 3%;

Невідповідальне ставлення до роботи – 6, 4%;

Недостатньо високий рівень відповідної професійної підготовки – 6, 4%;

Недостатність рис характеру, які характеризуються як сила, рухливість і врівноваженість основних нервових процесів – 2, 6%;

З огляду на дані три позиції з причин травматизму було відмічено, що на перший план виступають причини організаційного та методичного характеру. Тренер, найвідповідальніша особа в плані профілактики травматизму у спортсменів. Він відповідає за техніку безпеки, за наявність форми і спорядження, за технічну підготовку, навчає правилам відпочинку і відновлення після тренувань і змагань, працює як психолог – вихователь, організовує екскурсії, туристичні походи і т. п. Але саме до роботи тренера найбільше було зауважень у всіх респондентів, які відмітили недостатню кваліфікаційну підготовку тренерів, недостатню увагу з їхнього боку до питань профілактики травматизму, суттєві помилки в організації та методиці тренувальних занять.

Зі свого боку усі опитані тренери відмітили, що профілактика травматизму в значній мірі залежить від виховання молодих людей, які приходять до занять у спорті.

Тренери відмічають, що зростання травматизму в останні роки викликано тим, що спортсмени дуже часто недостатньо працюють над засвоєнням техніки безпеки, а також техніки виконання вправ у процесі підготовки до змагань і в період змагань.

Причиною зростання травматизму може бути також і погіршення стану здоров’я та технічної підготовки спортсменів, з цим погодилися усі опитані студенти та учні спортивних шкіл. Також важливими чинниками травматизму спортсмени вважають порушення харчування, вплив перепадів температури, порушення режиму дня. А під час змагань – важкий психічний стан, який в значній мірі корегує тренер.

Результати нашого дослідження співпадають з даними попередніх дослідників [1, 2], які відмічають, що більшість травм виникають внаслідок організаційних і методичних помилок у навчально-тренувальному процесі. Але в більшості випадків вони їх розглядають в аспекті загальної ортопедії та травматології. Респонденти також відмітили, що до ігрових видів спорту слід залучати дітей із такими нервово-психічними задатками як сильний тип нервової системи з швидкими реакціями, і обов’язково проводити тривалу фізичну підготовку та тренування необхідних психологічних якостей спортсмена, при цьому виховувати повагу до суперника по грі.

Висновки. Детальний аналіз великої кількості травм у студентів при заняттях фізкультурою і спортом протягом багатьох років показав, що спортивний травматизм – це до певної міри процес керований. І при організації належних заходів профілактики спортивні травми можна звести до мінімуму, особливо пошкодження середньої тяжкості і тяжкі.

Запобігання спортивному травматизму основане на принципах профілактики пошкоджень з врахуванням особливостей окремих видів спорту. Окрім загальних організаційно-профілактичних заходів забезпечення безпеки на учбово-тренувальних заняттях і спортивних змаганнях в окремих видах спорту, існують заходи профілактики спортивного травматизму, властиві лише даному виду спорту.

Одержані нами дані свідчить про чітку тенденцію росту спортивного травматизму серед дорослих, підлітків і дітей протягом останніх 6-7 років.

Причини травматизму як і раніше носять організаційний характер. У його основі лежать порушення принципів поступовості, безперервності й циклічності в тренувальні й змагальних заняттях, порушення правил лікарського контролю, відсутність динамічного спостереження за спортсменами високого класу.

В останні роки відзначене значне зниження числа переломів кісток верхніх, нижніх кінцівок, тулуба та черепа й збільшення ушкоджень зв'язкового апарата суглобів, м'язів, сухожиль.

У зв'язку зі підвищеними навантаженнями значно збільшилося число синдромів перенапруги – ентезопатій.

З метою профілактики травматизму слід враховувати, що серед практично здорової молоді, яка займається спортом, виявлено 8, 8% хворих, що потребують лікування. Якщо частина із них не лікується і продовжує займатися у спортивних секціях, то це може привести до травматизму.

У залежності від частоти травмування і виду спортивних занять усіх спортсменів можна розподілити на п’ять груп: 1-а – футболісти, вільна боротьба, дзюдо і волейбол; 2-а – баскетбол, велоспорт, бокс, панкратіон; 3-я – автокрос, легка атлетика, рукопашний бій, спортивне орієнтування, гандбол; 4-а – хокей на траві, стрільба з лука, карате – до; 5-а – самбо, художня гімнастика, мотокрос, пішохідний спорт, настільний теніс, картинг. Тому особливу увагу слід приділити розробці методів профілактики травматизму у найбільш небезпечних видах спорту (1-3 групи).

З метою профілактики травматизму слід добиватися покращення підготовки тренерів з питань організації та методики тренувань спортсменів, підвищувати відповідальність як тренерів, так і медичних працівників та адміністрації спортивних шкіл за відповідне навчання, організацію місця проведення тренувань і змагань.

Орієнтуючи підлітків до занять певним видом спорту слід враховувати генетично обумовлені не лише рухові, а й нервово-психічні здібності спортсменів.

Ознайомлення спортсменів і тренерів з даними літератури і нашого дослідження стосовно причин і профілактики травматизму на нашу думку дасть позитивний результат у зменшенні травматизму і його профілактики.

Для чіткого й конкретного розуміння шляхів профілактики спортивного травматизму для студентів і тренерів ми сформулювали таку пам’ятку:

добиватися гарного матеріально-технічного оснащення занять;

добре вивчати із спортсменами методику тренувального процесу;

забезпечувати гарний стан місця тренування;

вивчати і обговорювати причини кожної травми;

організовувати надійну страховку і самостраховку;

проводити гарну розминку перед заняттям;

загартовувати організм спортсменів;

використовувати засоби профілактики травм (теплий одяг і т. п.) ;

використовувати методи підвищення ефективності відновлення;

використовувати вольовє дихання для відновлення вегетативної регуляції.

Список літератури:

Бріжата І. Впровадження технології травмопрофілактики школярів у підготовці майбутніх вчителів фізичної культури // Освіта і здоров'я: Формування фізичної культури, здоров'я дітей, підлітків та молоді в умовах навчальних закладів. – Суми: СумДПУ. – 2008. – С. 36-40.

Варвінська Н. До викладання курсу «Педагогічні основи профілактики спортивного травматизму» для студентів факультету фізичного виховання // IV Міжнародний науковий конгрес «Олімп. спорт і спорт для всіх: проблеми здоров'я, рекреації, спорт. мед. та реабілітації». – К. – 2000.

Грубар І. Деякі аспекти травматизму дітей шкільного віку на сучасному етапі // Молода спортивна наука України. – Львів, 2002. – Вип. 6, т. 1. – С. 201-205.

Черный В. Г. Спорт без травм. – М. : ФиС. – 2008. – 78 с.