Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Пропаганда медичних знань та допомоги серед населення Харківської губернії у другій половині XVIII – на початку ХХ ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ПРОПАГАНДА МЕДИЧНИХ ЗНАНЬ ТА ДОПОМОГИ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ ХАРКІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.
 
В. А. Альков
У статті проаналізовано форми та методи пропаганди медичних знань та медичної допомоги серед мешканців Харківщини від зародження до кінця імперської доби, їх ефективність та реакцію населення. Зроблено висновок про її недостатній, але прогресивний характер.
Ключові слова: Харківщина, медико-санітарна пропаганда, по- всякдення, народні читання, епідемії.
Однією з найбільших проблем охорони здоров’я імперського періоду була недостатня поінформованість населення та його відверте невігластво стосовно медичної допомоги. Здолати це явище могли лише підвищення освітнього рівня та пропаганда медичних знань. Перше завдання було занадто глобальним для того часу, а інше – загалом можливим, хоча часто вирішувалось неефективно.
Вже за імперської доби харківська громадськість звертала увагу на проблеми санітарної пропаганди серед населення [1]. Окремі питання теми висвітлили Д. Багалій та Д. Міллер [2]. У радянський період дослідження дореволюційної медичної пропаганди виявилося не на часі, хоча на практиці використовувався розроблений саме нею інструментарій. Інтерес до проблеми відродився лише на початку ХХІ ст. Питання пропаганди медичних знань знову підняли, серед інших проблем, сучасні дослідники І. Робак [3] та В. Альков [4-5]. У колективній монографії «История здравоохранения дореволюционной России» [6] поставлена проблема діяльності земських санітарних організацій.
Література з теми є досить бідною, що компенсується джерелами. Вони представлені матеріалами Держархіву Харківської обл., що відклалися у фондах губернської земської управи, лікарської управи, Харківської та Богодухівської повітових земських управ. Серед джерел звітна та актова документація, офіційне листування, статистичні відомості.
Як було з’ясовано в одній із попередніх статей, більша частина простого люду Харківщини, особливо забобонного сільського, до середини ХІХ ст. по медичну допомогу не зверталася зовсім, через недостатню її доступність і загалом низький культурний рівень, непоінформованість щодо найважливіших медичних знань [4, 131]. Приміром, поширення дизентерії було пов’язане з антисанітарією, що панувала в м. Харкові, нехтуванням правилами особистої гігієни. Більш забезпечених і освічених городян дизентерія майже не вражала [3, 103]. На часі була необхідність довести населенню значимість медичної допомоги.
Втім, пропаганда медичних знань не була ані поширеною, ані ефективною. При цьому в жодному разі не можна стверджувати, що її не було. Пропаганда була відверто занехаяною цариною протягом благополучних років. За свідченням сучасника, «за стіни богоугодних закладів в царині загальних санітарних заходів або в повіти турбота губернського земства виходила рідко та більшою мірою тимчасово, при нагоді» [1, 2]. Навіть у деяких кричуще потрібних випадках запобіжні ме- дико-просвітні заходи не проводилися. Приміром, робітники з Середньої Азії не були ознайомлені з особливостями місцевої зими, хворобами тощо. Відповідно, це зумовило масу захворювань та відморожень [7, 29-30]. У селах діяли санітарні піклування, здебільшого, з селян. Брала в них участь і сільська інтелігенція: священики, вчителі, лікарі, землевласники тощо, але їхня діяльність була незначною [8, 47]. Хоча коли спалахували епідемії, то треба було терміново щось робити. Протиепідемічній пропаганді в такі періоди приділялась велика увага, зважаючи на високу захворюваність та смертність.
Перший випадок використання пропаганди медичних знань у Харкові зафіксований 1772 р., під час епідемії чуми. Саме тоді було започатковано роз’яснювальну роботу: людям по церквах – головних місцях зборів – зачитували вказівки, як запобігти небезпечному захворюванню. Жителям заборонили використовувати речі покійників. Незважаючи на традиції, наказали ховати мертвих не торкаючись [2, Т. 1, 189190]. Це можна розглядати як прообраз народних читань з медичної тематики.
На селі пропаганда медичної допомоги та знань була значно менш розвиненою, ніж у місті. Боротьба з епідеміями включала проведення заходів особистої профілактики, з роз’ясненням населенню її необхідності [1, 10]. До середини ХІХ ст. пропаганда практично не велася. З 1879 р. всі селяни мали обов’язок сповіщати про епідемічні хвороби. Забороненим було використання імовірно заражених речей. Передбачалася дезінфекція жител та обмеження до них доступу сторонніх. Радили не лишати без уваги навіть найменші розлади шлунку в холерний час, пити чай з лимоном чи 10 краплями соляної кислоти, вживати тільки свіжі харчі тощо. Надавались інструкції, що робити з людьми з ознаками холери. Також описувались заходи як не заразитись доглядальнику, дотримуючись санітарії. Зібрання на похоронах, поминках тощо заборонялись. Вивішували докладні оголошення з роз’ясненнями щодо боротьби з холерою [9, 6-36]. У повітах же діяли санітарні правила, які не мали жодного практичного результату [10, 5-30], являючи собою формальну річ. Це не дивно, адже більшість селян, крім звичайної відсутності інтересу до питання, банально не вміла читати. Тільки тоді, коли прийшла епідемія холери 1892 р., у селах були роз’яснені попереджувальні заходи, лікар приїздив до охоплених хворобою сіл через день чи щодня [11, 2].
Усе б нічого, якби селяни дотримувались вимог, які їм нечасто й без особливої звитяги, але пояснювалися, хоч правила мали незначний вплив на здоров’я населення. Основною причиною цього виступив низький культурний рівень та байдужість до санітарних вимог з боку населення, відсутність поліцейського контролю та санітарних піклувальників. Практично усі правила порушувались, не вивозилось сміття, калюжі засипали гноєм, за якістю продуктів ніхто не наглядав. Резервуари для води утримували в чистоті лише постоялі двори. З усіх правил вдалося домогтися лише того, щоб більшість населення
Фото Капча