Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Пропаганда медичних знань та допомоги серед населення Харківської губернії у другій половині XVIII – на початку ХХ ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 

не викидала сміття біля криниць [10, 31-32]. Втім, навіть населення губернського Харкова не надавало особливого значення чистоті міста [2, Т. 2, 109]. Поширене нехлюйське ставлення до порад лікарів робило свою справу. Настанови щодо догляду за хворими та за собою пропадали даром при вкоріненій звичці населення до нечистоп- лотності. Миття рук не здійснювалось тижнями, а якщо й здійснювалось, то без мила. Однак після перенесеної інфекції селяни часто виправлялись: неохайний селянин Краснокутський, який до того переховувався і не бажав приймати ліки, пив тепер воду тільки з самовара [11, 28-29, 189]. Відчути на собі наслідки невиконання вимог лікарів було найкращим доводом, на користь зростання авторитету медичної допомоги серед селян.

Однією з важливих причин неефективності пропаганди медичних знань було те, що селяни ментально жили в світі міфів, а не раціонального знання. Звідси, й найнеймовірніші забобони, недовіра до представників «світу раціональності» – медичних працівників. На останніх вони дивились як на чужинців. Селяни довіряли тим, кого знали, хто довів свою правоту. Виконання настанов медиків було швидше винятком в тогочасних умовах. Низький культурно-освітній рівень населення сприяв поширенню чуток та забобонів, а медична пропаганда опинялась на задвірках [5, 270-271]. Чутки в той час мали більше довіри, ніж протиепідемічна медична пропаганда. Приміром, 1892 р. селяни розповідали про вигаданість холери для особистих цілей лікарів, ошпарювання хворих окропом, а якщо ставало гірше – то від порошку, що давав фельдшер. Селяни навіть вважали, що їх труять, задля припинення епідемії [11, 45-46, 65-66, 276]. Це мало свої корені ще в першій половині століття, коли 1830 р. в Харкові розповсюдились поголоси про навмисне отруювання криниць та закопуванні людей живцем. Місцевого лікаря тоді ледь не вбив розлючений натовп [2, Т. 2, 98]. Причиною неефективності протиепідемічних заходів, що вела до такої ситуації, була їх не систематичність, а із закінченням епідемії, всіляка діяльність припинялася [1, 2].
Відозви до населення щодо профілактики та лікування хвороб доводили до широких мас поліція й духівництво [3, 119]. Серед сільського населення протиепідемічні заходи пропагували, здебільшого, священики [12, 41]. Вони зіграли велику роль, підтримуючи людей та піднімаючи своїми роз’ясненнями авторитет медичної допомоги. Духівництво було тісно пов’язане з населенням, користувалося його довірою й могло пропагувати медичну допомогу найефективніше. Значною була роль духівництва в пропагуванні щеплень від віспи. Протоієрей Могилевський склав «Слово увещевательное о привитии оспы», а Слобідськоукраїнсь- кий віспяний комітет ухвалив розіслати документ по всіх парафіях для допомоги священикам у роз’яснювальній роботі. Духовна консисторія зобов’язала священиків переконувати населення в тому, що страх перед щепленням – лише забобон і необхідності своєчасного щеплення дітей [3, 122].
Лікарі також роз’яснювали, як можна вберегтися від інфекцій. У деяких випадках ця міра була досить ефективна. Приміром, на сільському сході в с. Тернах лікар, священик та адміністрація доводили, що поселення вражене холерою, пояснювали її заразність та велику смертність від неї. Розповідали й як доглядати за хворими, що робити. Та тільки добре знайомий населенню авторитетний фахівець, часто за підтримки священика, міг переконати в необхідності вжити заходів. Тому багато залежало від особи, на яку покладалась пропаганда медичних знань. Наприклад, у с. Волохов Яр 1892 р. населення поставилось до дій епідемічного персоналу з довірою. Пацієнти повністю корились, а сусіди навіть самі просили провести дезінфекцію. Заслуга належала місцевому фельдшеру, який користувався величезною довірою [11, 64, 6872, 154-163]. Повивальні бабки в ідеалі також мали функцію боротися із забобонами в своїй сфері [13, 29], але на практиці цього ніколи не спостерігалось.
Навіть приписів поважних на селі людей, якщо такі приписи були, часто не дотримувались. У с. Олексіївці 1892 р., всупереч припису священика, сім’я померлої від холери влаштувала поминки. Як результат, половина з 20 гостей померла. У с. Терновій особистої вимоги лікаря не проводити поминки дотримувались, погоджувались на дезінфекцію, але сумнівались у необхідності заходів [11, 61, 152]. Місто Харків у доре- формену добу мало ті ж проблеми. Ще 1844 р. й навіть після епідемії 1853-1854 рр. більша частина населення міста не дозволяла прищеплювати своїх дітей від віспи, незважаючи на роз’яснення лікарів [3, 123]. Того ж 1844 р. Харківським повітовим лікарем зазначалось, що в Зміївському повіті жодні спроби переконання не діяли. Аби жителі під різними приводами не приховували своїх дітей від щеплень, їм пояснювали можливі наслідки. Якщо це не допомагало, то в дію вступали «законні міри» [14, 28, 45].
Доводилось вдаватися до додаткових засобів переконання. Задля подолання недовіри й ворожості сільської громади с. Лихинівці Лебединського повіту, лікарем був використаний випадок з хворим хлопчиком Кузьмою Пащенком, якого, внаслідок безнадійного стану, не лікували. Лікар вказав скликаним сусідам на те, що хлопчик помер без лікування і не воно є причиною смерті. Він радив членам сім’ї негайно перебратись до клуні подалі від інфекції, але йому не повірили. У результаті, померли ще й мати та сестра. Врешті, це переконало сільську громаду в заразності та небезпеці хвороби, вселило довіру до медпрацівників. До хворих приставляли санітарів з місцевих селян, яким довіряли, що мало істотний вплив. Перші обходи рекомендувалось робити разом із знаними на селі людьми [11, 47, 82, 138].
З невіглаством та забобонами намагались боротися й за допомогою влаштування
Фото Капча