Принципова схема ідентифікації і кількісного визначення речовин, які ізолюються екстракцією полярними розчинниками

• Похідні 1, 4-бенздиазепіну (3 зона) – етилацетат-бензол-етанол-25% розчин аміаку (90: 15: 5: 2, 5), силікагель КСК.

Умови ТСХ-скринінгу речовин основного і слабоосновного характеру:

• Загальна система розчинників – хлороформ-диоксан-ацетон-25% розчин аміаку (45: 47, 5: 5: 2, 5) ;

• Хроматографічні пластини з закріпленим шаром силікагелю,

• Довжина пробігу розчинників – 10 см,

• Час насичення камери парами розчинника – 15-20 хв.

Хроматограф пластина розділяється на 5 вертикальних смуг

Стандарт По 1/25 „лужного” хлороформного екстракту – 1/10

Як стандарт використовується етаперазин. Після розвитку хроматограми і висушування пластини проводять проявлення алкалоїдів; похідних фенотіазину, 1, 4-бенздиазепіну, п-амінобензойної кислоти, піразолону.

Як проявники використовуються:

Для похідних фенотіазнну – 10% розчин Н2SO4 в етанолі (з'являються червоні і фіолетові плями – смуги S і А) ;

Для похідних фенотіазину, піразолону – 5% або 10% розчин FeCl3 (з'являються синьо-фіолетові або червоно-фіолетові плями -смуга Б) ;

Для алкалоїдів, похідних 1, 4-бенздиазепіну, п-амінобензойної кислоти – реактив Драгендорфа по Муньє (спостерігаються оранжеві, оранжево-коричневі плями – смуга В).

Залежно від значень величин Rf сполуки на хроматограмі поділяють на три хроматoграфичні зони:

1. Зона з Rf – 0, 12-0, 36 – алкалоїди;

2. Зона з Rf – 0, 50-0, 58 – пурини, похідні піразолону, фенотіазину;

3. Зона з Rf – 0, 63-0, 83 – похідні 1, 4-бенздиазепіну, фенотіазину, п-амінобензойної кислот;

4. Зона з Rf – 0, 6-0, 98 – алкалоїди, похідні 1, 4-бенздиазепіну, фенотіазину.

Шар сорбенту з невиявленої смуги Г, розташований на одному рівні з забарвленою плямою на інших смугах з аналізованим екстрактом, знімають за допомогою скальпеля і елюють досліджувану речовину з:

• хроматографічної зони 1 – сумішшю метанол-диетиламін (9: 1) ;

• хроматографічної зони 2 – 4 – сумішшю метанол-25% розчин аміаку (9: 1).

Елюат досліджують в окремих системах розчинників:

Алкалоїди (1 зона) – хлороформ-диетиламін (9: 1), сорбент – силікагель КСК;

Пурини, похідні піразолону, фенотіазину (2 зона) – хлороформ-етанол (5: 1), сорбент – нейтральний окис алюмінію;

Похідні 1, 4-бенздиазепіну, фенотіазину, п-амінобензойної кислот (3 зона) – хлороформ-етанол (20: 1), сорбент – основний окис алюмінію;

Алкалоїди, похідні 1, 4-бенздназепіну, фенотіазину (4 зона) – циклогексан-ацетон (5: 1), сорбент – основний окис алюмінію.

Результати попереднього хроматографічного дослідження підтверджуються хімічними і фізико-хімічними методами аналізу.

 

 

Для виявлення «лікарських» отрут використовуються хімічні реакції – забарвлення, осадження і мікрокристалоскопічні.

Реакції забарвлення – в основі реакції забарвлення лежать наступні процеси:

Дегідратація (за допомогою Н2SO4 концентрованої) ;

Окислення препаратів (К2Сr2O7, в присутності Н2SO4 концентрованої),

Одночасне окислення і дегідратація.

Конденсації з альдегідами в присутності речовин, що поглинають воду.

Реакції забарвлення виконуються сухими й охолодженими осадами після видалення хлороформу. При проведенні реакцій забарвлення для лікарських отрут використовують наступні реактиви: концентровані кислоти (H2SO4, HNO3, HCl) ; реактиви Марки (H2SO4 конц. і формальдегід) ; Фреде (H2SO4 конц. і молібдат амонію) ; Ердмана (H2SO4 конц. і HNO3 конц.) ; Манделіна (H2SO4 конц. і ванадат амонію).

Оцінка результатів реакцій забарвлення:

Можливість виключення окремих лікарських отрут і їхніх груп, що дозволяє вибрати раціональну схему аналізу хлороформної витяжки,

Можливість знайти наявність окремих отрут і навіть груп отрут (реактив Марки орієнтує на пошук алкалоїдів похідних ізохіноліну) ;

Недоліком реакцій забарвлення є неспецифічність, невисока чутливість, нестійкість отриманого забарвлення, що може змінюватися під впливом окислювачів повітря і світла або зникати;

Головною умовою проведення реакцій забарвлення є високий ступінь чистоти хлороформних витяжок, тому що залишки білка під дією сульфатної кислоти обвуглюються, азотної – окислюються, що маскує основний результат.

Реакції осадження – в основі реакції осадження лежать наступні процеси:

Утворення солей погано розчинних у водному середовищі (при взаємодії алкалоїдів з фосфорномолібденовою кислотою – реактив Зонненшейна, з фосфорновольфрамовою кислотою – реактив Шейдлера, пікриновою кислотою, дубильною кислотою – таніном і ін},

Утворення комплексів з важкими металами погано розчинних у водному середовищі (при взаємодії алкалоїдів з реактивами Драгендорфа, Марме, Майєра).

Оцінка результатів реакцій осадження:

Всі реактиви групового осадження з алкалоїдами, їхніми синтетичними аналогами й іншими органічними речовинами основного характеру дають аморфні осади,

Перевагами реакцій осадження з загальноалкалоїдними реактивами є їхня висока чутливість (найбільшою чутливістю характеризуються фосфорномолібденова і фосфорновольфрамова кислоти і реактив Драгендорфа, найменшої – танін) ;

Недоліком реакцій осадження є неспецифічність, тому що білки можуть давати аналогічні осади. Хіміко-токсикологічне значення реакцій осадження з реактивами групового осадження алкалоїдів має негативний результат.

Мікрокристалоскопічні реакції – засновані на осадженні досліджуваних речовин за допомогою відповідних реактивів і на визначенні форми кристалів, що утворюються.

Оцінка результатів реакцій осадження:

Трудністю є те, що форма кристалів, які утворюються, залежить від багатьох факторів, до числа яких відносяться концентрація досліджуваної речовини, концентрація реактиву, співвідношення об’ємів розчинів досліджуваної речовини і реактиву, температура, рН середовища, наявність домішок, поліморфізм кристалів, що утворюються і ін.,