Природа у вихованні дітей дошкільного віку

Розробку ідей К. Ушинського ми знаходимо у працях його учениці і послідовниці Є. Водовозової (1844 – 1923). Основні погляди на роль природи у вихованні дітей знайшли відображення у її книзі «Розумове і моральне виховання дітей від першого виявлення свідомості до шкільного віку», яка витримала сім видань і до революції була основним посібником для матерів і вихователів. Є. Водовозова висувала завдання всебічного розвитку дітей, починаючи з раннього віку. Великого значення в розумовому і моральному вихованні дітей вона надавала праці в природі. Для цього Є. Водовозова радила відвести дітям невеликий клаптик землі, дати вирощувати їм різноманітні рослини, брати участь у догляді за свійськими тваринами тощо. Для розвитку спостережливості вона рекомендувала проводити з дітьми досліди, які б показали властивості явищ у природі, підводили їх до встановлення зв’язків. Крім спостережень під час прогулянок, на городі, в саду Є. Водовозова рекомендувала створювати для дітей «природничі кабінети» – куточки природи.

Видатний педагог і організатор дошкільної справи Є. Тихєєва (1866 – 1944) розглядала природу як елемент середовища, без якого не можна виховати здорову, всебічно розвинену людину. Природа, писала Є. Тихєєва, основний лікар і вихователь маленької дитини. Вона зміцнює її, лікує, збагачує знаннями. У практиці роботи дитячих садків за методом Є. Тихєєвої важливе місце мала організація трудової діяльності на городі, квітнику, в куточку природи. У проведенні праці на городі Є. Тихєєва багато в чому наслідувала рекомендації Ф. Фребеля. Вплив природи на формування дитини не повинен обмежуватися розширенням знань, розвитком розумових процесів. Природа – могутній засіб естетичного і морального виховання. Спілкування з природою викликає у дітей почуття радості, розквіт найкращих сторін дитячої душі. Високо оцінювала Є. Тихєєва вплив природи на естетичне виховання дітей. Природа, писала вона, найвищий естет, що представляє форми, кольори, матеріали в тому гармонійному співвідношенні, в тій вічній красі, які їй одній доступні. У 1928 р. Є. Тихєєвою було підготовлено план – програму ознайомлення дошкільників з природою. Вона передбачала поступове ускладнення матеріалу від групи до групи, що давало змогу створювати у дітей уявлення про цілісні явища в природі на кожну пору року. Зміст праці і спостережень, підбір матеріалів для кутків природи, розроблений Є. Тихєєвою, не втратили свого значення і тепер [12, с. 145 – 146].

 

 

В українській педагогіці надзвичайно цікавою була постать С. Русової (1856 – 944), їй належить розробка національного дитячого садка. Щодо практичних методів ознайомлення дошкільників з природою вона важливе місце відводила праці дітей, яка сприятливо впливає на їх фізичне здоров’я, задовольняє інтереси, наближає до хліборобської праці. Для організації праці вона радила створити город, садок, де діти мали б змогу садити, спостерігати. Вона зазначала, що праця дітей повинна бути приємною, не тяжкою, не одноманітною, викликати щонайбільше творчих сил. У дитячому садку мають бути створені умови і для спостережень за тваринами. Коротке перебування живих звірят у товаристві дітей, вважала вона, викликає у них симпатію та багато дасть для з’ясування самого життя звірят [23, с. 45].

У поглядах педагога А. Макаренка (1888 – 1939) привертає увагу оцінка праці в природі як важливого фактора формування особистості. З точки зору А. Макаренка, провідна роль у формуванні моральних рис особистості належить правильно організованій трудовій діяльності. В лекціях для батьків А. Макаренко вказує на потребу залучати дітей до сільськогосподарської праці. У творі «Педагогічна поема» він високо оцінює досвід організації сільськогосподарської праці і її вплив на формування фізичних і моральних якостей особистості. Також А. Макаренко в «Лекції про трудове виховання» розкрив важливу роль елементарних видів побутової праці дітей, зазначивши, що в ньому формується самостійність, відповідальність, самоорганізація, цілеспрямованість їх поведінки. А. Макаренко говорив, що правильне виховання неможливо собі уявити як виховання нетрудове. Тому й у виховній роботі праця повинна бути одним із самих основних елементів. А. Макаренко говорив, що навчити творчої праці – особливе завдання вихователя». Творча праця можлива тільки тоді, коли людина ставиться до роботи з любов'ю, свідомо бачить у ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця є для неї основною формою прояву особистості і таланту. Таке ставлення до праці можливо тільки тоді, коли утворилися глибока звичка до трудового зусилля, коли ніяка робота не здається неприємною, якщо в ній є