Притулок як заклад соціального захисту неповнолітніх

Роздача гарячих обідів на вулиці є важливою складовою мобільної роботи з дітьми. Така підтримка часто може бути ключем до дитини, так як українські діти, що живуть у важких життєвих умовах (навіть ті, які живуть у сім’ях), страждають від недоїдання. Наврядчи працівник Карітасу зможе встановити з ними контакт, давати їм поради та консультації чи намагатися змінити їх стиль життя, коли діти будуть голодними. Завдяки роздачі дітям безкоштовних гарячих обідів працівникам легше завоювати їх довіру, адже даючи їм їжу вони не очікують нічого навзаєм – для деяких дітей це зовсім нове відчуття. Витрати на їжу є досить великими, але з кожним наступним роком вони будуть зменшуватися [8, 58].

Безпритульний хлопчик у підземному переході на Хрещатику. Безпритульні діти вже давно стали невід’ємним атрибутом вулиць українських міст. За статистикою, їх в Україні налічують від 120 до 300 тисяч.

Ситуація настільки серйозна, що стає проблемою для національної безпеки України. Принаймні так вважають представники Міжнародного благодійного фонду Карітас України та Європейського руху в Україні.

Тому вони неухильно розширюють свою спільну програму, спрямовану на допомогу дітям вулиці. Ця допомога є комплексною і включає різні соціальні послуги. Мобільні станції тепер і в Києві.

Йдеться про соціальну реінтеграцію та безпеку дітей, роботу в реабілітаційних центрах та безпосередньо на вулиці. Зокрема, й принцип мобільних станцій, які вже діють у Донецьку, Тернополі, Хмельницькому і Львові. Президент Європейського руху в Україні Олександр Білецький розповідає: Щоденну допомогу отримує 50 дітей, гарячі обіди і соціальну та медичну допомогу. Автомобіль їздить за спеціально розробленим маршрутом, робить зупинки, про які діти знають. Кожна зупинка розрахована на різні категорії дітей.

З березня така станція розпочне працювати і в столиці України. Зрозуміло, ця локальна ініціатива не вирішить проблему. Але керівники проекту якраз і сподіваються привернути увагу до проблем дітей вулиці найширших чинників, і громадських, і державних. Потрібна допомогa і громадян, і держави Президент Міжнародного благодійного фонду Карітас України Андрій Васькович характеризує ситуацію так: В Україні, за свідченням соціологів, ми маємо феномен дітей вулиці латиноамериканського типу. Це означає, що дитина не має чіткої допомоги від держави, яку вона має, наприклад, у Німеччині. В Німеччині дитина, яка опинилася на вулиці, може піти в державну інституцію, її можуть інтегрувати у різні державні програми й повернути з вулиці.

Це й є кінцевою метою проекту, започаткованого в Україні.

Поки що, проект фінансують виключно західні фонди та меценати. Тож організатори проекту очікують допомоги й від українських громадян, і від української держави. Майбутнім якої і є діти.

Відомо, що близько 90% вихованців українських притулків та інтернатів – це соціальні сироти, тобто сироти при живих батьках. Безпритульні, а також діти з неблагополучних сімей, потрапляючи у притулок, перебувають там деякий час. Згодом працівники притулку визначають їхню подальшу долю, відправляючи у інтернати, або ж займаючись пошуком прийомної сім'ї. Не секрет, що у столичних притулках більшість дітей – з регіонів. Отже, ще одне завдання для соціальних працівників – повернути безпритульних у рідні стіни [8, 201].

Кожен із нас бачив на вулиці брудних, обірваних підлітків, що нюхають клей або просять милостиню. На таких дітей не хочеться дивитися. Тим більше – думати, хто вони, звідки, чим живуть, як і де. Деякі навіть бояться безпритульних. Адже для того, щоб вижити на вулиці, дитині просто необхідно мати хоч деякі гроші. А де їх узяти? Одні намагаються підробляти або просять милостиню, інші йдуть на крадіжки і проституцію. За даними міліції, безпритульні стають частиною злочинного світу. Вони звикають виживати, докладаючи до цього максимум зусиль і не замислюючись про засоби.

Сьогодні багато безпритульних крадуть телефони. Маленька річ, вкрасти не важко, а коштує великі гроші. А от злочини, пов'язані з насильством, якщо брати у процентному відношенні, то їх більше скоюють діти, які живуть у сім'ях. У Києві за один рейд співробітники міліції можуть виловити не більше 5-7-ми неповнолітніх повій, – розповідає начальник відділу кримінальної міліції ГУМВС України Ігор Галицький [4, 76].

За словами Галицького, у столиці більшість безпритульних – з регіонів. Передусім це діти з Київської, Житомирської, Миколаївської, Одеської, Івано-Франківської областей. Щодня співробітники міліції знімають з електричок, потягів мінімум по 10-15 дітей.

Загалом, десяти днів на вулиці досить, щоб дитина заразилася двома-трьома інфекційними хворобами. А після місяця безпритульного життя їй потрібен рік, щоб пристосовуватися до колишнього соціального життя. Навіть якщо дитина має добре здоров'я, сильний імунітет, живе у нормальних умовах, досить нюхати клей 1-2 рази на тиждень, щоб завдати непоправної шкоди здоров'ю. А вуличні діти, як правило, нюхають клей щоденно. 80% малолітніх бродяг – хлопчики.

Згідно з інформацією Департаменту комунікацій влади і громадськості секретаріату Кабінету Міністрів, в Україні налічується 130 тисяч безпритульних дітей. За неофіційними даними їх набагато більше. Більшість безпритульних – діти шкільного віку, від 6 до 16 років (76%), дошкільники –