Психологічні методи по роботі з конфліктами груп

Усі методи поділяються на дві групи: негативні, які включають у себе всі види боротьби, які переслідують мету досягнення перемоги однією стороною над іншою; позитивні, при їх використанні передбачається збереження основи взаємозв'язку між суб'єктами конфлікту. Це – різноманітні види переговорів і конструктивного суперництва. Розходження негативних і позитивних методів умовне, вони нерідко доповнюють один одного. Якими різноманітними не є види боротьби, їм притаманні деякі загальні ознаки, тому що будь-яка боротьба – це дія за участю, принаймні, двох суб'єктів, де один з них перешкоджає іншому.

У будь-якій боротьбі необхідно вміти: щонайкраще вибрати поле конфлікту; зосередити потрібні сили в цьому місці; вибрати оптимальний момент часу для нанесення удару. Усі прийоми і методи боротьби припускають ту чи іншу комбінацію цих складових. Метою боротьби є зміна конфліктної ситуації. Це досягається трьома загальними способами: безпосереднім впливом на конфронтуючий суб'єкт, його засоби боротьби, на обстановку; зміною співвідношення сил; вірною чи помилковою інформацією опонента про свої дії і наміри; одержанням адекватної оцінки можливостей опонента і ситуації. У різноманітних методах боротьби ці способи впливу використовуються в різних поєднаннях.

Основним позитивним методом вирішення конфліктів у малих групах є переговори. Теорія переговорів розроблена американськими конфліктологами Фішером, Юрі та Деном.

Переговори – це спільне обговорення конфліктуючими сторонами з можливим залученням посередника спірних питань з метою досягнення згоди. Вони виступають певним продовженням конфлікту й у той же час служать засобом його подолання. У тому випадку, коли робиться акцент на переговори як частину конфлікту, їх прагнуть вести з позиції сили, з метою досягти однобічної перемоги. Природно, такий характер переговорів приводить до тимчасового, часткового вирішення конфлікту, і переговори служать лише доповненням до боротьби за перемогу над супротивником. Якщо ж переговори розуміються як метод врегулювання конфлікту, то вони набувають форми чесних, відкритих дебатів, розрахованих на взаємні поступки і взаємне задоволення визначеної частини інтересів сторін. Метод переговорів, заснованих на визначених принципах, характеризуються чотирма основними правилами.

Розмежування між учасниками переговорів і предметом переговорів. Переговори ведуть люди, які володіють визначеними рисами характеру. Обговорення їх неприпустиме, тому що це привносить у хід переговорів емоційний фактор, який перешкоджає вирішенню. Критика особистих якостей учасників переговорів тільки загострює конфлікт.

Концентрація на інтересах, а не на позиціях. Позиції опонентів можуть приховувати їх справжні цілі, а тим більше інтереси. Однак в основі суперечливих позицій завжди лежать інтереси. Тому замість того, щоб сперечатися про позиції, потрібно досліджувати їх інтереси. За протилежними позиціями поряд із протиріччями знаходяться взаємоприйнятні інтереси.

Розробка взаємовигідних варіантів. Домовленість на основі інтересів сприяє пошуку взаємовигідного рішення шляхом вивчення варіантів, які задовольняють обидві сторони. При такій орієнтації можливе використання мозкового штурму. У результаті може бути отримане не одне альтернативне рішення. Це дозволить відібрати потрібний варіант, який відповідає інтересам сторін-учасників переговорів.

Пошук об'єктивних критеріїв. Згода як мета переговорів повинна базуватися на таких критеріях, які були б нейтральними стосовно інтересів конфліктуючих сторін. Якщо ж критерії не нейтральні стосовно якоїсь сторони, то інша сторона буде почувати себе приниженою, а угода сприйматиметься як несправедлива й у кінцевому рахунку не буде виконуватися.

Справедливість прийнятих рішень залежить від використовуваних у ході переговорів процедур врегулювання інтересів. У числі таких процедур: усунення розбіжностей за допомогою жереба, делегування права вирішувати посереднику і т. д. Останній спосіб вирішення суперечки, коли ключову роль відіграє третя сторона, широко розповсюджена, його варіації досить численні. Переговорний процес у специфічній формі – при участі посередника – це найбільш універсальна й успішна форма врегулювання розбіжностей за допомогою третього, незалежного учасника-посередника.

Застосування позитивних методів вирішення конфлікту втілюється досягненням компромісів або консенсусів між суб'єктами. Це форми завершення конфлікту в основному за типом «виграш-виграш» або «перемога-перемога».

Компроміс – це угода на основі взаємних поступок. Розрізняють компроміси вимушені і добровільні. Перші неминуче нав'язуються сформованими обставинами або ж загальною ситуацією, яка загрожує існуванню конфліктуючих сторін. Другі грунтуються на основі угоди за визначеними питаннями і відповідають якійсь частини інтересів усіх взаємодіючих сил.

Теоретико-методологічною основою компромісів служить положення діалектики про сполучення протилежностей як форми регулювання і вирішення соціальних протиріч і конфліктів. Соціальною базою є спільність певних інтересів, цінностей і норм як передумов взаємодії суспільних сил і інститутів. У випадку добровільного компромісу має місце спільність основних поглядів, принципів та норм, які стоять перед взаємодіючими суб'єктами. Якщо ж компроміс носить примусовий характер, він може складатися: у взаємній поступці з окремих питань для забезпечення балансу приватних інтересів і цілей.

Технологія компромісів досить складна, багато в чому унікальна, але все-таки в її структурі є дещо повторюване. Існують наступні способи узгодження інтересів і позицій: консультація, діалог, дискусія, партнерство і співробітництво. Використання їх дозволяє виявити загальні цінності, знайти збіг поглядів з того чи іншого питання, допомагає розкрити позиції, за якими конфліктуючим сторонам необхідно йти на поступки, виробити взаємоприйнятну угоду про