Психологічні методи по роботі з конфліктами груп

Цей результат конфлікту дійсно швидко вирішує і рішуче усуває причини невдоволення ініціатора. Але він є найбільш несприятливим для збереження відносин. І якщо в екстремальних умовах, в офіційних відносинах військовослужбовців, регламентованих чіткою системою прав і обов'язків, він почасти виправданий, то в системі сучасних особистих, родинних, подружніх відносин він усе більше відживає себе.

Вибір типу виходу з конфлікту необхідно починати з розгляду конфліктів і їх визначення. Потім необхідно розглянути причини конфліктів і загострити увага на джерелі напруги. Наприклад, деякі конфлікти викликані обставинами; деякі пов'язані з особливостями залучення в них людей; інші можуть бути обумовлені повторюваною формою поведінки або відносин, що може лягти в основу конфліктної ситуації.

Корисно мати уявлення про деякі загальні причини конфліктів між людьми, що є результатом недостатнього спілкування або нерозуміння; розходження в планах, інтересах і оцінках; протистояння в групових конфліктних ситуаціях; відсутності співчуття потребам і бажанням інших людей і т. д.

Після виявлення прихованих причин і джерел конфлікту наступним кроком є корекція проблеми. Наприклад, якщо конфлікт викликаний недостатнім спілкуванням чи його відсутністю, очевидна реакція складається в пошуку шляхів налагодження спілкування. Якщо конфлікт пов'язаний з розходженням у життєвих планах, реакція буде полягати в одному з компромісів, вироблених у результаті переговорів і пошуку рішень, при яких у виграші залишається кожен учасник конфлікту. Якщо ж перешкодою є власні страхи і нерішучість, то рішення полягає у виробленні методів подолання цих перешкод.

При відповідному досвіді дій в конфліктних ситуацій потенційні конфлікти можуть бути узагалі попереджені або вирішені і навіть використані як джерело поліпшення відносин з іншими людьми і самовдосконалення. Завдання полягає не в тому, щоб піти від конфлікту, що потенційно можливо у всіх суспільних відносинах і ситуаціях внутрішнього вибору, а в розпізнаванні конфлікту і контролі над ним з метою одержання найкращого результату.

Ідеальним з цього погляду є раціонально-інтуїтивний метод вирішення конфліктів, розроблений американським ученим Джинні Грехем Скотт. Із самого початку цей метод втягує в роботу свідомість і інтуїцію при здійсненні вибору способу дії в конфліктній ситуації. Цей підхід ґрунтується на оцінці обставин, характерів, інтересів і потреб втягнутих у конфлікт людей, а також їх власних цілей, інтересів та потреб.

У серйозні конфлікти завжди втягнуті емоції учасників. Таким чином, одним з перших кроків до вирішення конфлікту є придушення породжених ним негативних емоцій – як власних так і емоцій інших людей.

Після придушення емоцій з'являється можливість використовувати відповідно розум чи інтуїцію для того, щоб сформулювати можливі рішення, прийнятні для всіх зацікавлених сторін.

Основний спосіб застосування раціонально-інтуїтивного підходу до управління конфліктом полягає в тому, щоб розглядати будь-яку конфліктну ситуацію як проблему або потенційну проблему, яка чекає свого вирішення. Потім підбирається придатний метод вирішення проблем, користуючись арсеналом можливих стратегічних мір контролю конфліктних ситуацій. Обрана стратегія буде залежати від того, на якій стадії знаходиться конфлікт (потенційний конфлікт, конфлікт, що розвивається, відкритий конфлікт), від важливості конкретного рішення, від оцінки потреб і бажань інших людей, а також від характеру емоцій, які виявляються в конфлікті. Після вибору придатного методу визначається найкращий спосіб його застосування.

Для більш успішного вирішення конфлікту ефективним є складання карти конфлікту, розробленої Х. Корнеліусом і Ш. Фейром. Суть її в наступному:

- визначення проблеми конфлікту загалом;

- визначення сторін, втягнутих у конфлікт;

- визначення потреб і побоювань кожного з головних учасників конфлікту.

Складання такої карти дозволить обмежити дискусію визначеними формальними рамками, що в значній мірі допоможе уникнути надмірного прояву емоцій; створити можливість спільного обговорення проблеми, висловити людям їх вимоги і бажання; усвідомити як власну точку зору, так і точку зору інших; створити атмосферу емпатії; вибрати нові шляхи вирішення конфлікту.

Таким чином, стає зрозуміло, що конфліктним процесом в малій групі цілком можна керувати. Відповідно і стратегію управління конфліктом психолог повинен обирати з погляду оптимального балансу наслідків конфліктної ситуації для групи.

У психолога є можливість передбачити початок конфліктної ситуації, вчасно втрутитися в процес протікання конфлікту, внести свої корективи і привести конфліктну ситуацію до оптимального вирішення. Визначаючи поведінку в конфлікті, психолог повинен у першу чергу з'ясувати причину конфлікту, визначити мету опонентів, намітити сфери зближення точок зору з ними, уточнити їх поведінкові особливості. При цьому важливо пам'ятати, що точно так само, як жоден стиль керівництва не може бути ефективним в усіх без винятку ситуаціях, так і жоден зі стилів вирішення конфлікту не може бути виділений як найкращий.

Розглядаючи основні методи вирішення конфліктних ситуацій, можна сказати, що вони поділяються на дві груп: негативні, які включають у себе усі види боротьби, які переслідують досягнення перемоги однієї сторони над іншою, та позитивні, при використанні яких передбачається збереження основи взаємозв'язку між суб'єктами конфлікту – різноманітні види переговорів і конструктивного суперництва.

 

 

Анцупов А. Я., Прошанов С. Л. Конфликтология: междисциплинарный подход. – М., 1999.

Бородкин Ф. М., Коряк И. М. Внимание: конфликт! Новосибирск, 1989.

Вебер М. «Избранные произведения», – М. : Просвещение, 1990.

Веренко И. С. Конфликтология, – М. : Swiss, 1990.

Виханский О. С., Наумов А. И. Менеджмент. – М., 1996.

Войкунский А. А. Я говорю, мы говорим: Очерки о человеческом общении, -М. : Прогресс, 1990.

Гришина Н. В. Психология конфликта. – М., 1996.

Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта//Социологические исследования, 1994, № 5, с. 144.

Дмитриев А А., Кудрявцев С. В. Введение в общую теорию конфликта. – М., 1993.

Зайцев А. К. Социальный конфликт. – М., 2000.

Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. – М. : Аспект-пресс. 1995.

Конфликты в современной России. / Под ред. Е. И. Степанова. -М., 1999.

Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. -М., 1992.

Кричевский Р. Л. Если вы – руководитель... – М. : Дело, 1993.

Чумиков А. Н. Управление конфликтом. – М., 1996.