Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Психосоматика при синдромі гіпервентиляції

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Психосоматика при синдромі гіпервентиляції
2. Психологічні аспекти передчасних пологів
3. Психосоматика при застудних захворюваннях
Список використаної літератури
 
1. Психосоматика при синдромі гіпервентиляції
 
Синдром гіпервентиляції характеризується прискоренням і частішанням дихання, пов'язаним з почуттям недостачі повітря, стиснення в грудях і компульсивно глибоким диханням. У хворого можуть з'являтися такі симптоми як судорожне зведення кінцівок, парестезії в області рота і кінцівок, нерідко аерофагія і метеоризм.
Головна скарга при невротичному дихальному синдромі – задуха ы необхідність глибоко дихати, відчуваючи стиснення в грудях («відчуття пояса або обруча»). Часто відзначаються скарги на порожнечу в голові і свербіння в руках і ногах. Нерідко зустрічаються скарги стенокардичного характеру, причому локалізація болю може бути такою ж, як і при стенокардії. На відміну від коронаросклерозу подібні скарги при невротичному дихальному синдромі зустрічаються в основному в юнацькому віці і не піддаються дії нітратів. Важливо відрізняти гостру гіпервентиляційну тетанію від набагато біднішого за симптоматикою хронічного гіпервентиляційного синдрому.
При гіпервентиляційному нападі серед суб'єктивних відчуттів переважають почуття страху, відчуття задухи при форсованому глибокому диханні з почуттям дефіциту повітря, неприємними відчуттями в руках, обличчі і т. д. У хворого ціпеніють руки (положення рук у вигляді «лапок»), нерідкі спазми верхньої губи. Є хворі, які не усвідомлюють зв'язку між форсованим і неправильним диханням і гіпервентиляційними нападами.
Провідний симптом цього функціонального порушення дихання – нефізіологічне збільшення обсягу вдиху і однобічна зміна типу дихання: діафрагмальне дихання не використовується, а грудне – переважає.
Хвилинний обсяг дихання становить приблизно 95% від необхідного; підвищення вентиляції відбувається за рахунок збільшення частоти дихання. Останнє стає або поверхневим і частим з періодичними вдихами, або змінюється від неспокійного середнього положення до гіпервентиляції.
Під час нападу хвилинний обсяг дихання може збільшуватися до 500%. Далі зустрічається інспираторно зрушене середнє положення вдиху зі збільшеним функціонально мертвим простором. Внаслідок падіння вмісту вуглекислоти (гіпокапній) неминуче зменшується кровопостачання мозку. При цьому часто відзначаються різноманітні скарги – від запаморочення і розладу концентрації уваги до легкого затьмарення свідомості. Зрушення рН приводить до порушення дисоціації іонів кальцію і тим самим – до тетанічних симптомів. Рівень кальцію в крові не знижується, що є важливим диференційно-діагностичним критерієм у відношенні гіпокальціємічної форми тетанії.
Гіпервентиляція має суто функціональний характер, тобто не пояснюється ні складом газів крові, ні вентиляторним чи циркуляторним порушенням їхо розподілу. Молоді хворі внаслідок такого неефективного дихання обмежені у фізичній активності: при тестах з навантаженням у них швидко частішає пульс, як при гіпотонічному симптомокомплексі. При гіпервентиляційному синдромі в артеріальній крові має місце спадання напруження і в у неприступному періоді (у 200 хворих у середньому 33 мм рт. ст. на відміну від 40, 7 мм рт. ст. в 152 здорових).
Психосоматична сфера самопосилення при гіпервентиляційній тетанії – часто вживаний приклад кібернетичних моделей психосоматичних зв'язків: гіпервентиляція веде до дефіциту СО2 і тим самим до алкалозу. Це неминуче викликає зменшення кровопостачання мозку, а нервово-м'язова гіперзбудженість зумовлює спазми гладкої дихальної мускулатури, парестезії, карпопедальні спазми. Викликане спазмом дихальної мускулатури почуття задухи супроводжується страхом і підсилює або пролонгує гіпервентиляцію. Це відповідає циклу управління з позитивним зворотним зв'язком і тим самим самопосиленню за допомогою розхитування регуляції. А. Мейєр використовував цей механізм посилення з вимушеним алкалозом у якості характерної психосоматичної моделі. Дійсно, гіпервентиляція – це переконливий приклад: дихання у функціональній сфері відіграє різноманітну роль, у першу чергу здійснюючи газообмін, а також приймаючи участь у підготовці і реалізації соматичних функцій. Воно є компонентом емоційного стану (дихання при депресивних станах, апное при страху, нервове хекання при напруженому очікуванні і сексуальному порушенні). У диханні проявляються характер буття особистості та її стан. Функціональна сфера може бути впорядкованою, доцільною, тобто нормальною, але при взаємодії з іншими функціями вона порушується або видозмінюється (реакція боротьби або уникнення і т. д.). Щоб зрозуміти наявні порушення і проводити лікування, психосоматичний аналіз кожного порушення функції дихання повинен розкривати роль дихання і значимість тієї чи іншої форми його порушення, виходячи із загальної ситуації хворого. Мова при цьому йде не лише про тривіальний психосоматичний, а про значно більш складне, кібернетично пов'язане поєднання соматичних, психічних, соціальних та інших значимих факторів.
Постійне лікарське ведення хворого, яке передбачає розв’язання разом з ним його актуальних конфліктів, не індукуючись драматичною соматизацією пацієнта і його страхами, підключаючи все нові діагностичні і терапевтичні заходи, рекомендоване більшості пацієнтів. Якщо симптоматика зберігається довго і конфліктна природа невротичного характеру дезактуалізується, варто думати про аналітичну індивідуальну або групову терапію, але здебільшого схилити до неї хворих буває важко. Відносно часто при виражених невротичних і психосоматичних захворюваннях (істерія зі страхами, кардіофобія) доводиться чути про перенесені у підлітковому віці невротичні дихальні напади.
При хронічних гіпервентиляційних станах показані дихальна терапія або аутогенне тренування за методикою І. Шульца – переведення ненормального (здебільшого грудного) дихання на більш легке діафрагмально-черевне. При аутогенних тренуваннях здебільшого буває досить досягти першого основного щабля – вправи концентрації уваги на переживанні спокою, які при правильній техніці спочатку знімають напругу в м'язах рук, а потім поступово викликають розслаблення всієї мускулатури.
Хворі гіпервентиляційним синдромом, як правило, відрізняються анксіозно-депресивним
Фото Капча