Психосоматика при синдромі гіпервентиляції

У поведінковому вираженні своїх емоцій хворі значну скуті. Особливо вони нездатні переживати і відреаговувати агресивні спонукання. Хворі описують себе як людей, які повинні все в собі пережувати. Тенденції безмовно сприймати образи і нездатність постояти за себе нерідко сприймаються як гостра проблема.

Хворі схильні до залежних відносин з домінуючим партнером. Вони відтворюють при цьому засвоєний у дитинстві шаблон поведінки. Переважно хворі походять із сімей, у яких вони при турботливих, але емоційно фруструючих батьках піддаються не враховуючому індивідуальних особливостей нормативному вихованню. Зв'язок з більше слабким батьком сильніший, тому що при цьому надаються кращі можливості відносин. Агресивні спонукання стосовно домінуючого батька, пережиті як екзистенціальна загроза, придушуються дитиною.

У такий спосіб набувається досвід, що найбезпечніше жити з набагато сильнішим партнером, навіть якщо ціною цієї безпеки стає постійне придушення власних домагань. Навіть якщо поведінка партнера стає образливою або фруструючою, кожен протест варто стримувати, тому що бунт не має змісту. Біографія цих хворих показує, що вони знову й знову направляють себе в такі відносини безпомічної залежності, одночасно переживаючи неспроможний страх при загрозі втрати значимих осіб, відношення до яких зберігається амбівалентним.

Конфліктна ситуація, яка провокує гіпервентиляційний напад, містить елементи реальної або уявної фрустрації чи образи: з одного боку – страх втрати залежних відносин, і забезпечення безпеки – з іншого. Нерідко напад слідує за ситуаціями, які вимагають від хворого спрямованої зовні, самостверджуючої і агресивної активності, яку він не в змозі продукувати внаслідок загального почуття безпорадності і безсилля або зі страху втрати значимої особи.

У 70 роках ХХ ст. з метою запобігання і терапії гіпервентиляційного синдрому зародився рух «Вільне Дихання», зобов’язаний своєю появою трудам Станіслава Грофа та Леонарда Орра, які незалежно один від одного розробили техніки, які мають багато спільного та в багатому різні. Ці психотехніки основані на виклику зміненого стану свідомості. В цих випадках людина може відчувати незвичайні стани, які короткочасні та фізіологічні. Існує багато засобів наведення зміненого стану свідомості; в даному випадку, використовується гіпервентиляція. Методики розрізняються перш за все через різну глибину досягнутої гіпервентиляції.

С. Гроф вказує, що корені багатьох емоційних порушень з чітко вираженими соматичними проявами простежуються до перинатальних матриць. Він відзначає, що в основі психосоматичних порушень лежать стихійні енергії перинатального походження. Характерні невротичні симптоми виявляються похідними від фізіологічних реакцій, які складають процес народження. Як приклад Гроф приводить оперізуючу головну біль, яка переживається під час неврозів, суб’єктивне почуття недостачі кисню, яке описують психіатричні пацієнти при стресах, а також болі в грудях, прилив крові, периферійна ішемія, м’язова напруга, судоми та ін.

С. Гроф відводить значну роль базовим перинатальним матрицям (БПМ) – а саме гіпотетичним матрицям, керуючими процесами, які відносяться до перинатального рівня несвідомого. Для нас важливо, що матриці мають власний емоційний та психосоматичний зміст.

Гіпервентиляція, яка виникає внаслідок застосування методів інтенсивного дихання, викликає зрушення психічної рівноваги та організм відповідає винесенням на поверхню різноманітних старих, глибоко укорінених емоційних напруг, позбавляючись від них розрядкою на периферії – або у формі катарсису, або в формі поверхневої напруги та спазмів м’язів. Вказані явища мають складну психосоматичну структуру та індивідуальне психологічне значення.

 

 

Передчасні пологи – це пологи, які настають при строку вагітності від 28 до 37 повних тижнів, починаючи з першого дня останньої менструації.

Передчасне народження асоціюється з підвищенням рівня батьківського стресу під час виходжування дитини в перинатальному центрі або в дитячій лікарні, подальшого догляду та виховання передчасно народженої дитини у ранньому дитячому віці, що є фактором ризику розвитку поведінкових проблем у дитини в майбутньому.

Передчасні пологи є стресовою подією для батьків. Матері, які народили передчасно, мають вищий рівень стресу порівняно з матерями, які народили в строк; також при передчасних пологах матері більш схильні до депресії та тривоги при виписці дитини з неонатологічного ста-ціонару. У стані депресії перебуває і батько під час знаходження його дитини у відділенні інтенсивної терапії новонароджених.

На даний час накопичені дані про віддалені наслідки передчасного народження дітей, які вказують на пошире-ність пізнавальних, поведінкових та емоційних порушень серед глибоконедоношених дітей. Різноманітні програми раннього втручання мають певний успіх у попередженні цих віддалених наслідків. Підвищений стресовий рівень батьків глибоконедоношеної дитини на першому році її життя впли-ває на взаємовідносини дитини і батьків і є важливим факто-ром ризику для подальших поведінкових проблем у дитини. Зменшення батьківського стресу може підвищити чутли-вість батьків до сигналів, які подає їхня дитина, та покращити взаємодію батьків та дитини.

В усьому світі вирішується питання щодо психологіч-ної допомоги батькам глибоконедоношеної дитини, які, навіть за відсутності інвалідності у дитини, мають великі психологічні проблеми у догляді та вихованні дитини, що розвивається не так, як звичайна здорова народжена в строк дитина. Стресовий фактор впливає як на матір, так і на батька дитини. Світові дослідження показують, що при наданні родині ранньої