П’ять ознак тоталітаризму

Працівник був поставлений в таке положення, що свій товар – робочу силу він повинен був продавати на незалежних від нього умовах без можливості знайти іншого, кращого працедавця.

Партійна бюрократія, монопольно володіючи природними ресурсами, здійснюючи політичну диктатуру, знайшла право диктувати, на яких і в яких умовах люди працюватимуть.

При такій системі неможливі вільні профспілки, а страйки – явище виняткове.

Відсутність страйків комуністи пояснювали тим, що робочий клас нібито перебуває при владі і опосередковано – через «свою» державу і «авангард» – КПРС – є власником засобів виробництва. Таким чином, страйки були б направлені проти нього самого.

Справжня причина в тому, що партбюрократія мала в своєму розпорядженні всі ресурси (і апарат придушення зокрема) і, головне, робочу силу: будь-яка ефективна акція проти неї, якщо вона не носить загального характеру, була важковиконувана.

Страйки – проблема, швидше політична, ніж економічна. А в Радянському Союзі проблем немає: саме для того, щоб приховати їх, відбувся розстріл мирної демонстрації в Новочеркаське в 1962 році. Про це не дізналися б, якщо б не А. І. Солженіцин, що розповів всьому світу про це.

Як тільки всі матеріальні багатства були зосереджені в одних руках, виникла необхідність планування. Центр тяжіння планування в будь-якій комуністичній системі був на галузях, що мають вирішальне значення для політичної стабільності режиму. Ними були важка і військова промисловість; їм було підпорядковано все. Як наслідок, виникала неминуча незбалансованість і різні перекоси.

Ідеологічні і політичні мотиви більшою мірою, ніж інтереси національної економіки як єдиного цілого, були рушійною силою комуністичного планування.

Саме ці мотиви були домінуючими кожного разу, коли режим повинен був вибирати між економічним прогресом, рівнем життя народу і своїми політичними інтересами.

 

 

У своїй роботі мені б також хотілося вказати відмінності ліберальної ідеології від тоталітарної.

У основу ліберальної ідеології було закладене уявлення про спочатку незмінну природу людини і, відповідно, властивих кожній людині з її народження правах, невідчужуваних на користь держави або будь-якої іншої спільності, якщо тільки сам ця людина не порушує такі ж права інших людей. Саме ці загальні принципи, проголошені просвітителями, зробили реальністю суспільство, засноване на вільній праці і вільному обміні його продуктів, в т. ч. управлінських і адміністративних послуг, – суспільство представницької демократії і ринкової економіки. Тобто з двох історичних тенденцій – корпоративізму і житейського індивідуалізму – одержала найбільший розвиток друга; індивідуалізм був зведений в критерій суспільства. Коли кожна людина надана в першу чергу самій собі, далеко не всі знайшли належне застосування своїй свободі («втеча від свободи»). У плані соціальної захищеності нове «ліберальне» суспільство опинилося для багатьох людей (особливо «маргіналів») кроком назад. Стала звучати його критика, що поставила принцип рівності (загальної соціальної захищеності) вище за свободу. Для того ж, щоб забезпечити рівність, потрібно обмежити свободу окремої людини, не охочої бути, «як всі». Означає, необхідна держава, контролююча всі сфери життя суспільства. Так виникає тоталітарна ідеологія, що представляє альтернативну програму суспільного розвитку, що є головним інструментом влади (ідеократія).

По суті тоталітарна ідеологія – це трансформовані громадсько-корпоративні переконання феодальної епохи. Але з однією принциповою відмінністю: з вимогою рівності усередині всього суспільства. Ясно, що проти чужаків і «ворогів» можна і потрібно широко застосовувати насильство. Але що робити з більшістю громадян нової «Утопії»? Адже не можна ж постійно застосовувати насильство до всіх. Означає, потрібно змінити природу людини так, щоб вона повністю ототожнювала інтереси суспільства (фактично Держави) з своїми особистими інтересами. Тобто необхідно створити «нову людину». У цьому і полягає одна з відмінностей ліберальної ідеології від тоталітарної: просвітителі наполягали на незмінності людської природи, основну роль освіти бачили не в тому, що люди перестануть прагнути до особистої вигоди, а навпроти, в тому, що вони навчаться визначати, в чому саме полягає ця вигода і як найкращим чином її забезпечити.

Тоталітарний режим ідеологізує всі сфери життя, втрачаючи всяку здібність до самокоррекції. При цьому ідеологія виходить з деякої первинної системи ідеалів. Жовтнева революція ввела у нас істотно нову (замість самодержавної) систему вищих ідеалів: світову соціалістичну революцію, що веде до комунізму – царству соціальної справедливості, і ідеальний робочий клас. Ця система ідеалів послужила основою для створеної в 30-і роки ідеології, яка проголошувала ідеї “непогрішимого вождя” і “образу ворога”. Народ виховувався у дусі преклоняння перед ім'ям вождя, у дусі безмежної віри в справедливість кожного його слова. Під впливом феномена “образ ворога” розповсюджувалася підозрілість і заохочувалося доносительство, що вело до відокремлення людей, зростанню недовір'я між ними і виникненню синдрому страху. Протиприродне з погляду розуму, але реально існуюче в свідомості народу поєднання ненависті до дійсних і уявних ворогів і страху за себе, обожнювання вождя і брехлива пропаганда, терпимість до низького рівня життя і побутової невлаштованості – все це виправдовувало необхідність протистояння “ворогам народу”. Вічною боротьбою з “ворогами народу” в суспільстві підтримувалася постійна ідеологічна напруженість, направлена проти щонайменшого відтінку інакомислення, самостійності думок. Кінцевої “зверхзадачею” всієї цієї жахливої діяльності було створення системи терору страху і формальної