П’ять ознак тоталітаризму

З суспільно-політичним рухом пов'язана також і атомізація суспільства. Ще до приходу до влади тоталітарний рух будується на принципах граничної атомізації своїх членів; спочатку досягається вірність руху, переважання зв'язків з рухом над особистими зв'язками, а потім їх повна втрата на користь свого місця в русі. Після встановлення тоталітарного режиму атомізація розповсюджується на широкі шари суспільства за допомогою апарату страху, що включає, окрім терору, також і газети, радіо; проте наймогутніший ефект має розвинена система доносництва і кругової поруки, що закріплює таким чином ефект масової тоталітарної пропаганди.

«У обстановці загальної взаємної підозрілості, коли лояльність режиму вимірюється числом доносів, будь-які особисті зв'язки стають обоюдоопасними. Елементарна обережність вимагає відмови від тісних зв'язків, щоб не ставити близьких людей в таке положення, коли вони ціною порятунку свого власного життя будуть вимушені погубити тебе. В результаті досягається гранично можлива атомізація суспільства, і будь-яка незгода з політикою тоталітарної держави [і з тоталітарною ідеєю ] або розкол між індивідом і суспільством відразу ж ставить індивіда поза законом. Єдиною позитивною межею стає безумовна і незмінна відданість Руху з боку кожного його члена. « (Х. Арендт).

Отже, через суспільно-політичний рух атомізованного суспільства досягається ефект «злиття з владою» (влада доносу), не дивлячись на абсолютну усунененість людей від неї, і як результат – «народ не мовчить, як у феодальних державах минулого, – немає, народ співає, кричить «ура» і аплодує стратам. «.

Ознаки тоталітарного суспільно-політичного руху наступні:

Мета руху – встановлення диктатури в будь-якій формі;

Звернення до сили як головний інструмент для досягнення мети, а звідси – терористичні потенції Руху;

Неприйняття опозиційних думок, непримиренність до інших партій, рухів;

Ідея свого особливого призначення

 

 

Звернена не до розуму, а до відчуттів тоталітарна пропаганда, будучи по суті насильством над духом, підкріплюється насильством фізичним. Подвійний гніт розкладає особу, гасить її розумові здібності, залишаючи місце лише мимовільним рефлексам ентузіазму і страху.

Такий тиск з боку держави ліквідовує не тільки будь-яку опозицію, але і будь-яку спробу до інакомислення.

Терор завдав величезного збитку нації, практично знищивши її генофонд: представників інтелігенції, людей науки знищували як «соціально-чужих».

Дуже точно описав атмосферу державного терору С. Цвейг в творі «Совість проти насильства. Кастелліо проти Кальві»: «Систематично удосконалюваний, деспотично здійснюваний державний терор паралізує волю окремої людини [нічне очікування – а за ким прийшли? а не за мною? – і ніякої спроби до опору], ослабляє і підточує всяку спільність. Він в'їдається в душі, як виснажлива хвороба, і... незабаром загальна боязкість стає йому помічником і притулком, тому що, якщо кожен відчуває себе підозрюваним, він починає підозрювати іншого, а боязливі через страх ще і квапливо випереджають накази і заборони свого тирана. «. А боязливим може стати практично кожен – покарання за недонесення закріплене законодавчо.

 

 

При жорсткій регламентації економіки і істотній частці неекономічних форм примусу.

Поява тоталітарних тенденцій в суспільному розвитку була обумовлена виходом низки країн з патріархального, феодального стану і включенням їх в нову систему держав з розвиненою економікою. Держави, що при цьому розвиваються, вступали в конфлікт з вже розвиненими, займаючи підлегле положення, подібне положенню напівколоній. Звідси прагнення до економічної автаркії як застави незалежності.

З погляду внутрішнього розвитку тоталітарному режиму також була потрібна жорстко регламентована, замкнута на державу економічна структура. Більш того, була необхідна така економічна структура, яка не просто замикалася на державу, але в значній мірі залежала від волі лідерів.

Комуністичні вожді, щиро переконані в своєму знанні економічних законів, вважали, що можуть з науковою точністю керувати виробництвом.

У Німеччині автократична форма влади, навідна «залізною рукою» «новий порядок» в країні, була для монополій переважно складного механізму демократичної держави.

І в Німеччині, і в СРСР не терпляча ніякої опозиційної організації тоталітарна політична структура, яка практично звела нанівець роль профспілок (або вони служили знаряддям пропаганди), дозволяла експлуатувати працю найвитонченішими способами.

Жорстка централізація і терор дозволяли в Німеччині тісно пов'язаним з режимом монополіям витягувати максимальні прибутки при мінімальних витратах. А монополії завдяки фінансовій допомозі створювали для керівництва фашистського режиму економічну базу.

Тоталітарним характером власності, як і дуже значною роллю, яку в економіці грала ідеологія, можна пояснити особливу ситуацію з виробниками при комунізмі. Свобода праці в Радянському Союзі була обмежена відразу після революції, а повністю з нею було покінчено в 1940 році.

Постійно використовувалися трудові табори, де повною мірою був використаний голод як найважливіший стимул до праці. Меж між таборами і фабричною працею практично не було.

Трудові табори і різного роду «добровільні» трудові акції, наприклад суботники, обов'язкові наднормові, були важкою, крайньою формою замкнутої праці. Вони могли мати тимчасовий характер, сама ж