Реалізація крос-культурного підходу до навчання української мови іноземних студентів

У другому розділі – «Теорія і практика упровадження крос-культурного підходу до навчання української мови студентів-іноземців» – схарактеризовано лінгводидактичні засади навчання української мови на крос-культурній основі; проаналізовано чинне навчально-методичне забезпечення; розроблено критерії та показники, визначено рівні сформованості крос-культурної компетентності студентів-іноземців.

Важливого значення в розробленні лінгводидактичних засад упровадження крос-культурного підходу в навчанні української мови як іноземної набули ідеї науковців (З. Бакум, Є. Верещагін, М. Вятютнєв, Н. Гез, О. Горошкіна, Г. Дідук-Ступ’як, В. Дороз, В. Костомаров, Л. Паламар, Н. Ушакова, А. Щукін та ін.), що сприяло визначенню мети, підходів, принципів, методів, прийомів навчання. 

Навчання української мови на засадах крос-культурного підходу спрямовано на формування крос-культурної компетентності іноземних студентів підготовчого відділення: орієнтування на встановлення діалогу в полікультурному суспільстві через знання мови та культурну обізнаність; визнання унікальності кожної культури, її відображення в мовних одиницях; прийняття факту наявності вербальних, невербальних і культурних розбіжностей; усвідомлення невідповідності перекладу певних мовних явищ з рідної мови на іноземну. 

Інтерпретовано доцільність поєднання загальнодидактичних принципів навчання з методичними (комунікативності, апроксимації, урахування рідної мови студентів, культурного співнавчання, зіставного вивчення мов, концентризму, текстоцентризму), реалізація яких сприяє формуванню крос-культурної компетентності студентів-іноземців, забезпечує цілісність, логічність і послідовність у засвоєнні мовного матеріалу. 

Дотримуючись наукової позиції М. Вятютнєва, Л. Гербик, С. Лебединського щодо з’ясування методів навчання іноземної мови, схарактеризовано прямий, аудіолінгвальний, читання, свідомо-зіставний, свідомо-практичний методи, застосування яких передбачає опанування студентами мовних, мовленнєвих, лінгвокраїнознавчих та соціокультурних знань, формування умінь і навичок використання їх на практиці; здійснення впливу на співбесідника, реалізацію комунікативного наміру.

З урахуванням класифікації прийомів (В. Костомаров, О. Митрофанова, Т. Капітонова, А. Щукін) у контексті дослідження визначено продуктивні прийоми: демонстрація, імітація, пояснення, аналогія, прогнозування, контрастування, контроль через опитування, осмислення, аналіз, синтез, коментування, смислове членування тексту, співвіднесення смислових частин тексту з планом, що сприяють актуалізації базових знань з української та рідної мов, усвідомленню особливостей певних мовних явищ, установленню національних поведінкових стереотипів тощо. 

Вагомим складником методики навчання української мови на крос-культурній основі є система вправ, розроблена з урахуванням класифікацій В. Дороз, Ю. Пассова, Г. Піфо, І. Рахманова, С. Шатілова: рецептивні комунікативні, репродуктивні комунікативні, продуктивні комунікативні; рецептивні умовно-комунікативні, репродуктивні умовно-комунікативні, продуктивні умовно-комунікативні; рецептивні некомунікативні, репродуктивні некомунікативні, спрямовані на формування вмінь зіставляти лінгвістичні явища, що не збігаються в рідній та українській мовах задля запобігання інтерферентних впливів, розуміння ключової ідеї висловлення співрозмовника, коректного послуговування вербальними / невербальними засобами передачі інформації згідно з контекстом.

У розділі проаналізовано чинне навчально-методичне забезпечення з української мови як іноземної. З’ясовано, що більшість навчальних матеріалів зорієнтовано на формування мовних і мовленнєвих умінь та навичок, натомість соціокультурному компоненту приділено недостатньо уваги: у науковій літературі обмежена інформація щодо основних непорозумінь вербального / невербального характеру, бар’єрів чи конфліктів, що виникають під час міжкультурного спілкування; зміст навчальних матеріалів віддзеркалюють переважно відомості про Україну, тоді як соціокультурне життя рідної країни іноземців майже не відображено тощо. 

Задля визначення стану сформованості крос-культурної компетентності студентів-іноземців підготовчого відділення розроблено критерії: мотиваційно-ціннісний – свідчить про усвідомлення важливості навчання української мови іноземного студента через залучення культури (показники: сформованість пізнавальних, професійних та соціальних мотивів, відповідно до яких відбувається розуміння значущості вивченого матеріалу та можливі шляхи його застосування; позитивне / нейтральне / негативне ставлення до культурних розбіжностей; оцінювання іншої культури (слідування / ігнорування стереотипів та упереджень); пізнавальний – передбачає засвоєння мовної системи та ознайомлення з особливостями української культури (показники: знання фонетичного, лексичного, граматичного матеріалу, культурно-маркованих одиниць рідної й української мов; сформованість навичок монологічного та діалогічного мовлення з визначених тем; володіння соціокультурними відомостями й основами невербальної комунікації); оперативний – акцентує на послуговуванні мовними й культурними знаннями у процесі діалогічного та монологічного мовлення (показники: здатність визначати комунікативні наміри партнера; уміння вживати невербальні засоби передачі інформації відповідно до контексту мовлення; дотримання фонетичних, лексичних, граматичних і стилістичних правил побудови усного / писемного висловлення; використання лексичних одиниць із національно-культурним компонентом відповідно до ситуації спілкування); поведінково-діяльнісний – інформує про поведінку особистості, її ставлення до іноземного співрозмовника (показники: позитивне / нейтральне / негативне ставлення до українців та української культури; стриманість / нестриманість у судженнях щодо поведінки чи вчинків, непритаманних рідній культурі; уміння / невміння регулювати власну поведінку в комунікативних ситуаціях).

Згідно з означеними критеріями та показниками з’ясовано чотири рівні сформованості крос-культурної компетентності – високий – характеризує здатність творчого використання знань у ситуаціях; достатній – передбачає володіння глибокими знаннями про мовну систему і культурне життя рідної країни та України; середній – указує на наявність вибіркових мовних і культурних знань із предмета; елементарний – характеризується поверхневими знаннями мовного і соціокультурного матеріалу. 

У третьому розділі – «Дослідно-експериментальне навчання української мови студентів-іноземців на засадах крос-культурного підходу» – описано зміст і структуру експериментального навчання за створеною методикою; визначено стан сформованості крос-культурної