Реалізація крос-культурного підходу до навчання української мови іноземних студентів

Зіставляючи постекспериментальні кількісні показниками ЕГ і КГ, констатуємо: кількість студентів ЕГ, що знаходяться на елементарному та середньому рівнях порівняно з КГ, значно зменшилася (на 14,2% і 12,74%); кількість студентів ЕГ, які володіють знаннями на достатньому і високому рівнях, на 14,77% і 12,17% вища за ту, що становить КГ. 

Одержані результати експерименту засвідчили ефективність методики навчання української мови іноземних студентів на крос-культурній основі, яку доцільно впроваджувати в практику вищих навчальних закладів

 

 

Важливість науково-експериментального дослідження реалізації крос-культурного підходу до навчання української мови як іноземної зумовлена потребою українськомовних та іншомовних репрезентантів з’ясовувати мовні та культурні розбіжності, які виникають у процесі міжкультурної комунікації. Урахування нетотожних компонентів мовної і культурної систем дає змогу виявити непорозуміння, подолати мовні та культурні бар’єри і конфлікти, що трапляються під час спілкування студентів-іноземців із носіями української мови в різних сферах життєдіяльності.

Результати проведеного дослідження дозволили дійти таких висновків:

1. На основі аналізу науково-методичної літератури доведено, що навчання української мови іноземних студентів потребує переорієнтування знаннєвої парадигми, що передбачає накопичення знань, на компетентнісну, спрямовану на практичне застосування умінь і навичок у навчальних та життєвих ситуаціях. Упровадження крос-культурного підходу сприяє діалогічній взаємодії суб’єктів у межах полікультурного суспільства. Відтак до змісту сучасної методики навчання української мови як іноземної необхідно залучати культурологічний матеріал, що сприяє розширенню світогляду студентів, з’ясуванню несхожих аспектів у мовній та культурній системах різних етносів. З огляду на це крос-культурний підхід стає важливим чинником в опануванні української мови іноземними студентами, що ґрунтується на зіставленні компонентів мовної і культурної систем, виявленні їх відмінних і схожих рис, завдяки чому іноземні громадяни зможуть легко адаптуватися до нового соціокультурного середовища та уникнути труднощів упродовж контактування з українськомовним населенням.

З’ясовано сутність категорій: «підхід», «крос-культурна компетентність», «мультикультуралізм» – програма соціальної підтримки культурних і національних меншин; «полікультуралізм» – уміння встановлювати міжкультурні контакти з представниками різних національностей; «транскультура» – належність індивіда до різних видів культур та водночас незалежність від них; «інтеркультура» – сфера міжкультурної взаємодії, спрямована на розвиток комунікативних умінь і навичок у процесі контактування представників різних культур; «крос-культура» – сфера культурного розвитку, в якій переважають знання про мовні й культурні розбіжності, що спричиняють появу непорозумінь, казусів, бар’єрів, конфліктів у процесі вербального і невербального спілкування. З’ясування змісту означених понять сприяло розкриттю таких феноменів: крос-культурний підхід до навчання української мови іноземних студентів – стратегічний напрям, що охоплює всі компоненти навчання української мови як іноземної (цілі, завдання, зміст, методи, прийоми, система контролю), спрямовані на формування крос-культурної компетентності через зіставлення нетотожних елементів мовної та культурної систем задля подолання непорозумінь, бар’єрів чи конфліктів спілкування між представниками культурних спільнот, які проживають на різних територіях; крос-культурна компетентність студента-іноземця у процесі навчання української мови на підготовчому відділенні – здатність суб’єкта навчання застосовувати мовні, мовленнєві, лінгвокраїнознавчі, соціокультурні знання рідної та інших культур, послуговуватися вербальними і невербальними засобами відповідно до комунікативної ситуації, толерантно ставитися до розбіжностей, що виникають у процесі спілкування.

2. Під час студіювання фундаментальних психологічних праць установлено залежність між успішним засвоєнням матеріалу та відповідністю змісту навчальної дисципліни інтересам і потребам студентів. Констатовано, що психологічні чинники реалізації крос-культурного підходу (соціокультурна адаптація, інтерес до пізнання національного характеру та виявлення соціокультурних розбіжностей; пізнавальні, професійні, соціальні мотиви) впливають на результативність навчання української мови студентів-іноземців, оскільки в процесі здобуття знань, оволодіння уміннями й навичками враховано внутрішнє переживання інформації суб’єктом та відповідна реакція. 

У роботі схарактеризовано лінгводидактичний аспект навчання української мови іноземних студентів на крос-культурній основі: стратегічна мета навчання; загальнодидактичні та методичні принципи: комунікативності, апроксимації, урахування рідної мови студентів, культурного співнавчання, зіставного вивчення мов, концентризму, текстоцентризму; методи: прямий, аудіолінгвальний, читання, свідомо-зіставний, свідомо-практичний; прийоми: демонстрація, імітація, пояснення, аналогія, прогнозування, контрастування, контроль через опитування, осмислення, аналіз, коментування, смислове членування тексту, співвіднесення смислових частин тексту з планом; система вправ: рецептивні комунікативні, репродуктивні комунікативні, продуктивні комунікативні; рецептивні умовно-комунікативні, репродуктивні умовно-комунікативні, продуктивні умовно-комунікативні; рецептивні некомунікативні, репродуктивні некомунікативні. Доведено, що застосування запропонованого лінгводидактичного інструментарію сприяє успішному формуванню крос-культурної компетентності студентів-іноземців.

3. Аналіз навчально-методичного забезпечення, зокрема навчальних планів, робочих і навчальних програм, підручників, посібників дав змогу виявити проблемні питання щодо змістового наповнення: відсутність у більшості джерел лінгвокраїнознавчого коментаря, де витлумачено слова чи фрази, що не мають відповідного еквівалента в рідній мові студентів, відчутний брак відомостей про соціокультурне життя рідної країни іноземців тощо.

4. Задля з’ясування рівнів сформованості крос-культурної компетентності іноземних студентів підготовчого відділення розроблено такі критерії – мотиваційно-ціннісний, пізнавальний, оперативний, поведінково-діяльнісний, зміст яких відображено в показниках та рівнях (елементарний, середній, достатній, високий). 

5. Експериментально доведено ефективність методики навчання української мови іноземних студентів на крос-культурній основі, яка ґрунтується на врахуванні сутності, структури та змістового наповнення компонентів крос-культурної компетентності. Підвалини означеної методики становить стратегічна мета навчання, досягнення якої є можливим за умов реалізації принципів: загальнодидактичних (свідомості, науковості, систематичності та послідовності, зв’язку теорії з практикою, доступності, наступності й перспективності, наочності) та методичних (комунікативності, апроксимації, урахування