Регіональна економіка

Велика увага в регіональній економічній політиці приділяється так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших кризовим загостренням певної проблеми, що має негативні соціально-економічні наслідки для всієї системи господарювання. Першопричиною загострення цих проблем можуть бути як природні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні фактори. З погіршенням загальноекономічної ситуації кількість таких територій постійно зростає, а розв’язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових коштів та матеріальних ресурсів.

 

 

Економічна складова державної регіональної політики передбачає:

• забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних інтересів та економічних пріоритетів з регіональними і місцевими;
• раціональне розміщення продуктивних сил, реалізацію переваг територіального поділу праці;
• створення нової системи управління комунальним сектором економіки;
• стимулювання надходження фінансових ресурсів, приватних інвестицій у найдинамічніші області, здатні прискорити зростання національної економіки та сприяти реструктуризації власної економіки;
• активізацію розвитку депресивних регіонів;
• сприяння формуванню оптимальної структури господарського комплексу, здатної забезпечити найефективніший регіональний розвиток;
• контроль з боку держави за зміною суспільних потреб, за дотриманням загальноекономічних, соціальних пріоритетів, забезпеченням досягнень у сфері науково-технічного прогресу;
• сприяння розвитку регіонального ринку та споживчого сектору економіки регіону;
• створення різних типів спеціальних економічних зон як засобу стимулювання господарської діяльності в регіоні.

Важливою складовою державної регіональної політики є бюджетно-фінансова політика.

 

 

Основні проблеми бюджетного регулювання розвитку регіонів:

• встановлення науково-обґрунтованих показників, що визначають і гарантують самостійність місцевих бюджетів;
• збалансування бюджетної системи за територіями, доходами і витратами;
• визначення частки місцевих бюджетів у консолідованому бюджеті держави;
• встановлення мінімальної частки доходів місцевих бюджетів, що формуються за рахунок власних доходів (показник реальної фінансової автономії).

Ще однією важливою складовою державної регіональної політики є екологічна політика, яка ставить за мету (рис. 5. 4).

Рисунок 5. 4 – Мета екологічної регіональної політики

Комплексним інструментом регулювання розвитку економіки регіонів, через який власне і здійснюються заходи бюджетно-фінансового регулювання, є реалізація державних регіональних програм.

Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система кількісних показників, що ґрунтується на державних соціальних стандартах і нормативах забезпеченості населення.

Основні фактори, що обумовлюють процес розробки прогнозів соціально-економічного розвитку регіону:

• соціально-демографічний стан;
• природно-кліматичні умови;
• національно-етнічні особливості території;
• рівень розвитку соціальної інфраструктури у міських та сільських поселеннях;
• потенційні можливості місцевих інвесторів;
• кількісні характеристики розвитку соціальної інфраструктури у розвинених країнах світу та у провідних областях України.

Державні регіональні програми – комплекс заходів місцевих органів державної влади та управління щодо вирішення найбільш актуальних проблем соціально-економічного розвитку регіону (рис. 5. 5).

Вони дають можливість найповніше узгодити територіальні та галузеві інтереси, створити реальні умови для зближення рівнів виробництва і споживання основних товарів широкого споживання в усіх регіонах.

Схвалені Кабінетом Міністрів України заходи регіональних програм автоматично стають складовими державної програми економічного і соціального розвитку України.

Рисунок 5. 5 – Цілі розробки державних регіональних програм

 

1. Надати визначення механізму реалізації регіональної економічної політики.

2. Перелічити основні складові механізму державної регіональної політики України.

3. У чому полягає зміст методів механізму державної регіональної політики.

4. Назвати основні проблеми бюджетного регулювання розвитку регіонів

 

1. Який вплив оказує на економіку регіону: розміщення нових виробничих об’єктів; стимулювання розвитку малого бізнесу, формування спеціальних економічних зон?

 

 

7. 1. Сутність та структура народного господарства України

7. 2. Структура господарського комплексу України

7. 3. Промисловість України і форми її територіальної організації

7. 4 Основні проблеми розвитку та розміщення народного господарства України

 

 

Система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України, формує її народногосподарський комплекс. Його об’єднують в єдине ціле транспортна система, система розселення, управління і зв’язку.

Інтегральним показником оцінки економічного розвитку держави є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який характеризує рівень розвитку економіки, особливості його структури, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах.

Сукупний показник ВВП характеризує вартість товарів і послуг, які вироблені в Україні всіма галузями економіки і призначені для кінцевого споживання.

Структура суспільного виробництва – це співвідношення між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Це поняття вживається для вираження всіх господарських пропорцій і сукупності стійких зв’язків виробництва, що забезпечують його цілісність. Структура суспільного виробництва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність зайнятих, вартість основних фондів – основного капіталу). Вона характеризується такими пропорціями:

1) відтворювальними – між виробництвом засобів виробництва й предметів споживання, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення;

2) галузевими – співвідношення між різними галузями економіки;

3) територіальними – розміщення виробництва по окремих економічних районах;

4) зовнішньоекономічними – ввезення продукції з різних регіонів і вивезення продукції різних галузей і районів у зарубіжні країни.

Вдосконалення структури виробництва –