Регіональна економіка

У чому полягає значення критеріїв розміщення продуктивних сил?

Виявіть принципові відмінності між закономірностями, принципами і критеріями розміщення продуктивних сил.

 

Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил.

Стратегія сталого розвитку продуктивних сил.

Забезпечення економічної безпеки держави в контексті проблем розміщення і розвитку продуктивних сил.

Фактори розміщення продуктивних сил та їх реалізація в практичній діяльності.

 

 

3. 1. Сутність економічного району та об’єктивний характер його формування

3. 2. Основні районоутворюючі фактори

3. 3. Принципи і критерії виділення великих економічних районів

3. 4. Ієрархія економічних районів, їх основні типи

3. 5. Практичне значення економічного районування

 

 

Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної кооперації. Об’єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, особливості економіко-географічного положення території, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території. Сам процес економічного районування являє собою доцільний, науково обґрунтований поділ країни на економічні райони.

В реальній дійсності формування економічних районів пов’язано із способом виробництва, рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил. У докапіталістичних формаціях, коли територіальний поділ праці ще не набув свого розвитку, не було і об’єктивних умов для формування економічних районів. Виникнення і формування їх відбулося в умовах розвинутого товарного виробництва і подальшого розвитку суспільного територіального поділу праці.

Значного розвитку набула теорія і методологія економічного районування у постсоціалістичних країнах, насамперед в працях учених колишнього Радянського Союзу, що було зумовлено розвитком планової господарської системи. У розробці проблеми економічного районування колишнього Радянського Союзу особлива увага приділялась визначенню сутності поняття економічного району. Серед цілого ряду визначень найбільш вдалим є трактування П. М. Алампієва.

За визначенням П. М. Алампієва, економічний район – це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв’язки і нерозривно зв’язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці. Є й інші визначення поняття економічного району. Спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комплексність, тісні внутрірайонні і міжрайонні економічні зв’язки, особливість економіко-географічного положення.

Поглиблення територіального поділу праці, ускладнення територіальної структури народного господарства та посилення агропромислової інтеграції вимагають подальшої розробки теорії економічного районування. В післявоєнні роки значний вклад у вирішення цієї проблеми зробив М. М. Колосовський, який поглибив наукові основи економічного районування розкриттям сутності територіально-виробничих комплексів (ТВК) як основи економічного району; через пізнання енерговиробничих циклів (ЕВЦ), що являють собою тісно пов’язані виробничо-технологічні процеси від переробки сировини до випуску кінцевої продукції.

Основним недоліком вказаної концепції, на думку таких вчених, як П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман, А. Є. Пробст, було поняття районного ТВК як виробничого комбінату. Його було звинувачено в технолого-виробничому ухилі, оскільки він не визнавав охоплення районним комплексом всієї сфери виробництва.

В результаті глибоких наукових розробок і дискусій визначились загальноприйнятні наукові основи економічного районування.

Основна мета ЕР – це удосконалення стратегії соціально-економічного розвитку, поліпшення адміністративно-територіального поділу держави, як основи для розробки ефективної економічної політики, спрямованої на раціональне використання економічного і природно-ресурсного потенціалу, поліпшення РПС території її господарської спеціалізації та структури господарства (рис. 3. 1).

Економічний район – це територіально-господарська цілісність, що характеризується своїм природно-ресурсним і економічним потенціалом і умовами розвитку, це основна складова частина регіональної політики, об’єкт економічної оцінки природних ресурсів, державного регулювання, організації управління в поєднані з місцевим самоврядуванням.

Міністерством економіки і Європейської інтеграції України розроблена схема соціально-економічного районування України, де економічні райони сформовані у такому складі:

• Карпатський (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області);
• Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);
• Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);
• Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);
• Донецький (Донецька, Луганська області);
• Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);
• Центральний (Київська, м. Київ, Черкаси);
• Південний (Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим, м. Севастополь).

Будь-яка може бути поділена не менше чим на чотири ранги (рівні) районування (табл. 3. 1).

Рисунок 3. 1 – Функціональна схема економічного районування

 

Таблиця 3. 1 – Економічне ранжування території

Ранг районуванняКритерії виділенняЦільові установки (місія) 

1. МегарегіонГеополітичне положення.

Природна зона. Розробка прогнозних концепцій і крупних державних програм розвитку

2. МакрорегіонЧастина природної зони (геополітичного положення) Розробка перспективних планів соціально-економічного розвитку регіонів

3. МезорегіонЧастина території в межах макроекономічного району. Сучасні адміністративно-територіальні одиниці (область) Розробка регіональних міжгалузевих програм соціально-економічного розвитку

4. МікрорегіонЧастина адміністративно-територіальної одиниці за наявності тісних галузевих (міжгалузевих) зв’язківРозробка регіональних галузевих програм територіально-виробничих комплексів

 

Економічний простір – насичена територія, що вміщує багато об’єктів і зв’язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько опановані й рекреаційні площі, транспортні та інженерні мережі тощо.

Якість економічного простору визначається:

• щільністю (чисельність населення, об’єм валового регіонального продукту, природні ресурси, основний капітал на одиницю площі простору);
• розміщенням (показники рівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення й економічної діяльності, у тому числі існування