Релігійні уявлення та міфологія давньослов’янського населення

 

1. Основна частина. Давньослов’янські уявлення та міфологія

3. Зародження світоглядних уявлень та релігійних вірувань

4. Нижчі духи як уособлення природних стихій

5. Головні боги слов‘янського пантеону

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

Релігія та міфологія давніх слов'ян обумовлена та сформована особливостями розвитку культури та побутового життя племен. Община мала свої особливості уявлень, пов'язані з умовами проживання, погодними умовами та специфікою життя племені. Міфологічні герої були прив'язані до традицій та звичаїв. Ними люди пояснювали побутові та життєві ситуації, а також це був зв'язок із потойбіччям.

Надалі використання таких уявлень пояснює і формує культуру українського народу, саме це пояснює актуальність даної теми. Актуальність теми. Дохристиянські вірування та релігійні уявлення населення Київської Русі відтворювали сприйняття людиною світу, цим зумовлювали її поведінку в ньому. Вони, таким чином, зумовлювали як особливості повсякденного життя населення Київської Русі, так і особливості соціально-політичного розвитку країни, її зовнішньої політики. Тому зрозуміти мотивацію дій києворусичей, а через неї і логіку розвитку історії Київської Русі ми можемо, лише взявши до уваги комплекс вірувань та уявлень.

Після хрещення Русі у 988 дохристиянські вірування не зникли, а стали підґрунтям і основою для нової релігії. Таким чином, українська народна культура від самого початку формувалася під впливом дохристиянських вірувань, що почасти ховалися під офіційною християнською релігійною обрядовістю. Ментальність українського народу протягом сторіч лишалася багато в чому не лише християнською, а й дохристиянською, і переконливі докази на користь цього ми можемо знайти у предметах усної народної творчості та декоративно-прикладного мистецтва, а також у багатьох звичаях та традиціях.

Тому актуальність даної теми обумовлена потребою врахування при вивченні історії України як періоду Київської Русі, так і подальших періодів, комплексів вірувань та світоглядних уявлень, що збереглися у ментальності українського народу із дохристиянських часів та впливали на весь його історичний розвиток.

Мета дослідження полягає у вивченні та аналізі особливостей дохристиянських вірувань, а також визначенні з чим ці особливості пов’язані.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання: дослідити комплекс міфологічних уявлень та релігійних вірувань давноьослов‘янського населення; визначити спільні та відмінні особливості вірувань у різних племен, поясними ці відмінності.

Об‘єктом дослідження є культурне та релігійне житя слов‘янського населення Київської Русі

Предметом дослідження є дохристиянські вірування та релігійні уявлення слов‘янського населення Київської Русі.

 

 

Анімітизм – це оживлення всього світу в цілому та його окремих об‘єктів зокрема. Світ мислився як жива система, що сама підтримує себе у сталому та гармонійному стані. Живими мислилися камені, скелі, земля, все довкола. Анімізм – це одухотворення речей. Прикладом анімізму можуть слугувати уявлення про мавок, які являли собою душі дерев та неодмінно були присутніми, наприклад, у старих деревах з дуплами. Одухотворення вимагало як наслідок шанобливого ставлення до одухотворених речей. Так, дерева з дуплами не могли бути зрубаними, якщо ж так ставалося, людина мала попросити у дерева пробачення та зробити все, аби мавка могла переселитися в інше дерево.

Антропоморфізм – це олюднення речей та істот, що біологічно не належать до світу людей. Прикладом антропоморфізму може слугувати шанобливе звертання до тварин як до родичів у казках (вовчику-братику, лисичка-сестричка, тут маємо також справу з пережитками тотемізму) і наділення кожної тварини специфічно людськими рисами характеру, особливостями (лиса хитра, ведмідь добрий, заєць – боягуз).

Здатність сприймати оточуючий світ як цілком живий, такий, що має душу (анімізм), та наділяти його об‘єкти людськими якостями (антропоморфізм) найбільш яскраво знаходять свій вираз у ставленні людини до частин оточуючого простору (небо, земля, сонце) та його окремих стихій (вода, вогонь) та об‘єктів (дерево, трава).

Земля

Природно, що саме земля займала дуже важливе, визначальне місце в уявленнях про світ та простір у слов‘ян-землеробів. Вона зустрічається у фольклорі завжди з шанобливими епітетами, вона завжди «Мати Сира Земля», годувальниця, життєдайниця, уособлення всіх найкращих життєдайних рис жіночості та родючості. Вона сприймалася тоді як людиноподібна істота, яку ні в якому разі не можна ображати, бити на неї, плювати, ставитися до неї нешанобливо. Людина зверталася до неї в час слабкості та негоди, як до справжньої матері. Відомий билинний мотив: заслаблений багатир просить допомоги у матері-землі, прихиляється до неї, набирається з неї сил та перемагає у битві. У далеку дорогу обов‘язково брали з собою грудочку рідної землі, аби частку її сили взяти з собою у чужий незнайомий світ. Той, хто не зробить цього, загине на чужині, і ніколи не зможе повернутися додому. Земля вважалася цілющою: сумішшю землі та слини (концентрат сили людини) лікували та дезінфіковували рани, зупиняли кров. Клятва, принесена іменем землі, вважалася священною і не могла бути порушена.

Вода

Вода теж була значущою у світосприйнятті слов‘ян та заслуговувала на дуже шанобливе ставлення. Вона вважалася джерелом сили, що може бути як життєдайною, так і смертельною для людини («жива» та «мертва» вода у