Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
36
Мова:
Українська
користь свого сина Віктора Еммануїла. Раденький погодився дещо пом'якшити умови і 26 березня перемир'я було підписане.
27 березня було сформовано новий уряд на чолі з генералом Г. де Лоне, який складався з лібералів і консерваторів. 30 березня король розпустив обидві палати депутатів [13, с. 324].
Однак п'ємонтська монархія більше за все боялася нового повстання, яке дійсно розпочалося – в Генуї. Демонстрація, яка почалася 27 березня переросла в повстання. Цілий тиждень повстанці володіли містом, але не змогли встояти перед бомбардуванням.
Жорсткий режим встановлений Радецьким в Ломбардії, кривавий терор і військові контрибуції викликали невдоволення з боку населення. Коли П'ємонт відновив військові дії декілька міст повстали (Комо, Варезе, Бергамо). Особливо героїчно боролися повстанці Брешії: 10 днів вони протистояли австрійеькій армії. Але поразка при Наварі виявилась початком кінця італійської революції [12, с. 202].
Першим впав демократичний уряд у Флоренції. Невизначена політика тосканського тріумвірату, перш за все Гуерацці, сприяли посиленню позицій реакції. В такій ситуації Установчі збори Тоскани надали Гуерацці диктаторські повноваження (27 березня). Тоді реакційні сили 11 квітня здійснили контрреволюційний переворот. 12 квітня муніципальна рада, де переважали ліберали, оголосила про розпуск зборів і утворення Тимчасової урядової комісії. Гуерацці був заарештований. Одразу після перевороту були заборонені демократичні газети, закритий Народний клуб. Австрійці направили в Тоскану корпус генерала д'Аспре, який без боїв зайняв усю Тоскану. Австрія знову підкорила собі Тоскану і посадила на престол Леопольда ІІ. Після поразки біля Навари становище Римської республіки було складним і 29 березня Установчі збори прийняли рішення про утворення тріумвірату у складі Мадзіні, Саффі і Армеліні.
В той час коли тріумвірат займався організацією армії стало відомо про підготовку французької інтервенції проти Римської республіки: «Римляни! Іноземна інтервенція загрожує території республіки. Керівництво неухильно слідкує за тим, щоб ніхто не повалив республіку. Громадяни, організовуйтесь навколо нас. Бог і народ, закон і сила отримають перемогу!» [5, с. 237].
В ніч на 22 квітня 1849 р. від берегів Тулона на 17 кораблях відплив в порт Римської республіки корпус генерала Удіно (7 тис.). В Римі почали споруджувати барикади. Як тільки стало відомо про висадку експедиції Удіно Мадзіні викликав Гарібальді і доручив йому організувати оборону міста. Вранці 30 квітня інтервенти підійшли до стін Риму і розпочали атаку, але до вечора були розбиті. 1 травня Удіно, щоб виграти час, отримати підкріплення запропонував тріумвірату перемир'я.
В цей час Фердинанд II на чолі 12-тисячної неаполітанської армії ввійшов на територію Римської республіки. Враховуючи таку ситуацію тріумвірат вирішив в першу чергу направити армію проти військ Фердинанда ІІ. Тим часом на допомогу французам прийшли іспанці, які висадились 28 травня в Гаеті. Отже, Удіно отримав у підкріплення 30- тисячну армію. 30 травня французький посол Леєсепс уклав перемир'я, а 1 червня Удіно заявив, що він не визнає угоди і війну. Військові дії розпочалися 3 червня. Впродовж всього місяця війська республіки самовіддано захищали місто. Але 30 червня Установчі збори прийняли рішення про припинення оборони. А 1 липня прийняли конституцію республіки, яка була найпрогресивнішою з усіх італійських конституцій. Конституція проголошувала принцип народного суверенітету, рівність, свободу і братерство всіх громадян [22, с. 205].
З липня армія Удіно вступила в Рим і останні депутати, які залишилися в Капітолії були розігнані за допомогою зброї. 2 липня Гарібальді зібрав своїх волонтерів на площі св. Петра і закликав піти за ним. Відгукнулось 4 тисячі чоловік. Протягом місяця Гарібальді декілька раз хотів вирватися і залізного кільця армії інтервентів. Поступово Гарібальді втратив своїх соратників. 1 серпня він разом з 300 побратимами відправився до берегів Адріатичного моря, щоб на човнах доплисти до Венеції. Австрійці розпочали обстріл човнів. Лише невелика частина на чолі з Гарібальді змогла врятуватися.
Після падіння Римської республіки в Італії ще залишався один бастіон революції – свободолюбна Венеція, яку Раденькому довго не вдавалося підкорити. Майже рік Венеція чинили опір австрійським військам: «Наше становище складне. Не вистачає людей, щоб перевозити і перезаховувати тіла. Пожежі від бомб і гранат збільшуються щодня, щогодини... Жодної надії на допомогу ззовні... « [4, с. 232]. Місто переживало фінансові, економічні і продовольчі труднощі. 22 серпня 1849 р. місто капітулювало.
6 серпня в Мілані був підписаний мирний договір між Сардинським королівством та Австрією. Згідно з умовами П'ємонт мав сплатити Австрії 75 млн. франків контрибуції, кордони П'ємонту визначалися в межах, які існували до початку війни і встановлені Віденським конгресом. Австрійська влада знову була встановлена у всій Ломбардо-Венеціанській області [9, с. 537].
Революція 1848-1849 рр., яка охопила всю країну, вперше з початку епохи Рисорджименто носила загально італійський характер. Жодного разу ще італійський народ не був так масово втягнутий в боротьбу за національне звільнення і демократичні перетворення. На протязі всієї революції народні маси були рушійною силою. Найвизначніші сторінки революційної епопеї – поразка бурбонських військ в Палермо, вигнання австрійців з Мілану, героїчна оборона Риму і Венеції – були вписані в історію саме завдяки боротьбі простого народу [29].
В 1849 р. характер революції став буржуазно-демократичний. Однак народні рухи були не достатньо використані політичними силами, які керували революцією. Селянство, соціальні вимоги яких не були задоволені, втомилися