Результативність психологічного консультування

Розлад в одній сфері життя, як правило, викликає порушення і в інших, наприклад, порушення міжособистісних відносин у сім’ї здебільшого приводить до розладу сексуальної сфери партнерів. Можна навести безліч таких прикладів, тому звичайно немає підстав говорити про одну проблему, вони існують своєрідними «гронами». Цей погляд суперечить розповсюдженому у практиці консультування положенню, коли робиться спроба ідентифікувати саме конкретну проблему, однак спроба звести проблеми і труднощі життя до якоїсь однієї проблеми часто зумовлює неправильне розуміння їх реальних причин.

Кожна проблема, незважаючи на видиму типовість, є неповторною і обов'язково вимагає індивідуального підходу. З цієї точки зору було б помилково вважати, що можуть існувати якісь алгоритми вирішення окремих проблем. Кожен випадок консультування унікальний і вимагає розуміння в контексті життя конкретного клієнта.

Всі проблеми, з якими зіштовхується консультант, мають свою історію виникнення і розвитку. Коли консультант знайомить клієнта з проблемами, найчастіше з'ясовується їх тривале визрівання перед проривом у повсякденне життя. До приходу до консультанта клієнт, як правило, намагався самостійно вирішувати свої проблеми, і про такі спроби і результати консультант повинен знати. Нерідко невдачі власних зусиль згодом приймаються за основні причини існуючих проблем. Не слід забувати, що кожна проблема має глибоке особистісне коріння, і якщо консультант буде занадто інтелектуалізувати і об'єктивізувати проблему, то зіштовхнемося із загрозою недооцінки значення почуттів у її виникненні і вирішенні.

Щоб встановити ієрархію проблем, важливо з'ясувати, наскільки незадоволена потреба і недосягнута ціль значимі у житті клієнта. Потім варто встановити, у якому ступені блокується мета або фруструється потреба. Також важливо, скільки часу існує проблема: якщо вона має довгу історію, клієнт вже міг знайти багато способів (найчастіше непридатних) компенсації, які ускладнюють виявлення справжніх причин проблеми. Дуже значимим є розуміння джерел проблеми самим клієнтом – якщо розуміння помилкове, клієнт уже побудував цілий ряд пояснень, які не відповідають реальності і ускладнюють розв'язок.

З перших спроб диференціювати психологічні проблеми, щоб точніше встановити, яка допомога потрібна у кожному конкретному випадку, у процесі діагностики дотримуються прийнятої в медицині моделі, суть якої становлять три основних кроки:

встановлення симптомів;

встановлення їх причин;

знаходження ефективних способів лікування цих симптомів.

Однак очевидно, що психічні порушення відрізняються від соматичних розладів і хвороб. Симптоми психічних порушень не настільки гомогенні, як соматичні симптоми. Наприклад, симптоми запалення легенів набагато більше взаємозалежні, ніж, наприклад, симптоми шизофренії, тому застосування медичної моделі ідентифікації проблем у сучасному психологічному консультуванні і психотерапії малокорисне і навряд чи виправдане. Між окремими школами психологічного консультування і психотерапії існують досить явні протиріччя відносно оцінки проблем клієнта.

Представники різних теоретичних орієнтаций, як правило, виносять на перший план неоднакові аспекти проблем клієнта. Наприклад, аналітично орієнтований консультант більше уваги приділяє психодинамиці, біхевіорист – поведінковим проявам, а представник екзистенціальної терапії – суб'єктивному світу. Це робить системи психологічної діагностики нестабільними і говорить не на їх користь. Нарешті, якщо у медицині певний діагноз практично завжди припускає специфічне лікування, яке відповідає рівню розвитку медицини в цей момент, то у психологічному консультуванні характер і способи допомоги легше визначити за теоретичною орієнтацією консультанта, ніж за проблемами клієнта.

Однак діагноз є непотрібним і навіть шкідливим, якщо він створює дистанцію між консультантом і клієнтом. А так і трапляється при надто професійному погляді на консультування, коли діагностика стає основним предметом занять консультанта. Діагноз також нічого не дає, коли він настільки формалізований, що заважає щирому і спонтанному відношенню до клієнта. Категоризація клієнтів, їх «розкладання по поличках», власне кажучи, руйнує консультативний контакт, адже кожен почуває себе незатишно і неприємно, коли хтось намагається віднести його до однієї з категорій, замість спроби зрозуміти.

Узагальнюючи аргументи «за» і «проти» діагностичної оцінки проблем клієнтра у психологічному консультуванні, можна стверджувати, що однаково неприйнятно обидві крайні точки зору. Діагностика – складова частина процесу психологічного консультування, при якому ми прагнемо до більш глибокого розуміння клієнта. Від першої до останньої зустрічі як клієнт, так і консультант перебувають у процесі пошуку. Навіть відмовляючись від суворих рамок діагностики, консультант повинен задати собі питання:

що відбувається зараз у житті клієнта?

що очікує клієнт від консультування?

які потенційні можливості і обмеження клієнта?

як далеко і глибоко варто заходити в консультуванні?

яка основна психодинаміка у сьогоднішньому житті клієнта?

Відповідаючи на ці питання, консультант визначає бажання клієнта і можливість досягнення цілей консультування. При цьому діагностика є перманентним процесом, який триває стільки ж, скільки і консультування, і допомогає консультантові концептуалізувати проблеми клієнта.

Нарешті, якщо абсолютно ігнорувати діагноз, варто знехтувати такими реальними захворюваннями, як, наприклад, шизофренія і маніакально-депресивний психоз, а це вже етична проблема, адже при зазначених психічних розладах людин небезпечний для себе й навколишніх.

Оцінка проблем клієнта повинна відбивати стиль його життя і допомагати консультантові планувати стратегію і тактику своєї діяльності, ефективно прогнозувати її результати і в той же час, щоб уникнути серйозних помилок, не випускати з уваги реальну патологію поведінки клієнта.

Консультант може розібратися в причинах виникнення у клієнта проблем лише у контексті досить повної інформації про нього. Ця інформація і