Родинне виховання

їх освіта, професія, культурний і духовний рівень. 

Організаційний компонент: - структура сім’ї (повна чи неповна, однодітна чи багатодітна, одне покоління чи більше). 

Психолого-педагогічний компонент: - психолого-педагогічна культура батьків, рівень знань і умінь для ефективної реалізації виховної функції сім’ї. 

Морально-ціннісний компонент: - рівень дотримання і виконання в родині моральних норм і принципів поведінки;

- наявність духо вно-моральних соціально значущих цілей;

- спрямованість сімейного виховання. 

Комунікативний компонент: - характер внутрішньосімейних відносин (подружніх, дитячих, дитячо-батьківських) ;

- стиль взаємодії батьків і дітей;

- система взаємин із соціумом (друзями, освітніми установами тощо). 

Критеріями оцінки виховного потенціалу сім’ї є:

- можливість сім’ї задовольнити соціально-психологічні потреби особистості;

- рівень педагогічної культури батьків;

- характер взаємодії у родині;

- здатність сім’ї у разі критичних ситуацій звернутися за допомогою до різних соціальних інститутів.

Сімейне виховання – це процес цілеспрямованого систематичного прищеплення дітям соціально значущих форм поведінки і способів діяльності, система психолого-педагогічних впливів на розвиток мовлення, мислення дітей, формування рис характеру, світоглядних уявлень і понять, здатність виявляти психічну активність, спрямовану на керування своєю поведінкою, психічними станами, процесами відповідно до моральних вимог, веління сумління і почуття обов’язку.

Метою сімейного виховання є формування таких якостей особистості, які допоможуть їй гідно подолати труднощі та перепони, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, первинного досвіду трудової діяльності, моральна та естетична вихованість, емоційна культура і фізичне здоров’я дітей, їхнє щастя – усе це залежить від сім’ї, від батьків, і усе це складає мету сімейного виховання. Саме батьки, як найперші вихователі, мають найсильніший вплив на дітей. Ще Ж. -Ж. Руссо стверджував, що кожний наступний вихователь чинить на дитину менший вплив, ніж попередній.

Сімейне виховання більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання, бо його «провідником» є батьківська любов до дітей, що викликає відповідні почуття дітей до батьків. Якщо в сім’ї немає гармонії почуттів, то розвиток дитини ускладнюється, сімейне виховання стає несприятливим чинником формування особистості.

Сімейне виховання має також широкий часовий діапазон впливу: воно триває все життя людини, відбувається в будь-який час доби, в будь-яку пору року. Його позитивний (або негативний) вплив людина відчуває навіть тоді, коли вона не вдома: навіть сидячи за шкільною партою, дитина подумки і чуттєво пов’язана зі своєю сім’єю. Отже, важливість сімейного виховання полягає в тому, що:

1) сім’я виступає основою почуття захищеності: вона гарантує безпеку дитини при взаємодії із зовнішнім світом, освоєнні нових способів його дослідження. Крім того, близькі є для дитини джерелом розради в тяжку хвилину;

2) сім’я надає дитині розмаїття поведінкових моделей, на які вона буде орієнтуватися, набуваючи свій власний досвід. Частково це свідома спроба копіювати поведінку інших, але найчастіше це неусвідомлена імітація. У зв’язку з цим важливо відзначити, що діти вчаться у батьків певним способам поведінки, не тільки засвоюючи безпосередньо правила, що їм повідомляються (готові рецепти), але й завдяки спостереженню існуючих у взаємовідносинах батьків моделей (прикладів). Тому батькам необхідно завжди слідкувати за своєю поведінкою, адже якщо мати вчить дитину завжди прибирати свої іграшки, а сама завжди розкидає свій одяг, то рецепт не збігається з прикладом, тому й виховного впливу не відбудеться;

3) сім’я має велике значення в придбанні дитиною знань і розширенні кругозору. Запас дитячих знань багато в чому залежить від того, наскільки батьки забезпечують дитині можливість культурно збагачуватись і пізнавати світ;

4) сім’я виступає важливим чинником у формуванні дисципліни та поведінки дитини. Батьки впливають на поведінку дитини, заохочуючи або засуджуючи певні типи поведінки, а також застосовуючи покарання або допускаючи прийнятний ступінь свободи в поведінці;

5) спілкування в родині стає зразком для дитини. Воно дозволяє дитині виробляти власні погляди, норми, установки та ідеї. Значення сімейного виховного середовища – визначення першого контуру образу світу, що складається в дитини: на конкретних вчинках, способах спілкування, які дитина бачить у найближчому оточенні і в яких сама бере участь, дитина вчиться порівнювати та оцінювати, вибирати ті чи інші форми поведінки та прийоми взаємодії з навколишньою дійсністю. Однак, на жаль, практика показує, що сімейне виховання не завжди буває «якісним» через те, що одні батьки не вміють розвивати власних дітей, інші не хочуть, а треті не можуть через якісь життєві обставини (важкі хвороби, робота, аморальна поведінка тощо), деякі ж просто не надають цьому належного значення.

Як бачимо, виховний потенціал сім’ї – основа сімейного виховання в цілому. Він зумовлюється багатьма факторами, вплив яких можна регулювати як на державному рівні (економічний, організаційний компоненти), так і на рівні сім’ї (психолого-педагогічний, комунікативний компоненти). Від того, наскільки високим є виховний потенціал, залежить загальна можливість реалізувати зміст виховного процесу у сім’ї та виконати усі поставлені перед нею завдання.

У сучасній педагогічній літературі мета сімейного виховання пов’язується зі спрямованістю педагогічної діяльності батьків на виховну взаємодію з дітьми у трьох виховних сферах – обов’язку, інтересу і любові.

Сфера обов’язку – її змістом є відповідальність батьків і дітей за нормальне функціонування сім’ї. Моральна свідомість дітей і батьків у сфері обов’язку і відповідальності формується