Роль націоналізму Донцова у становленні Української Держави

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

неусвідомлена інтуїція в поклику” т. Юринця. Але будьте покійні, шановний професоре: ми прекрасно розуміємо, де кінчається більшовизм і починається фашизм. Погано тільки, що от ви не знаєте, як прищепити героїчну конструктивну психіку Європи до нашої “малоросєйщини”[10], і інший уривок: “Колись Коперник вносив у світогляд сумніви, Ньютон зв'язував світовий порядок. Сьогодні фашизм прийшов цей порядок зміцнити. І хоч цей прихід запізнілий, але це досить вдала й вчасна вилазка: темперамент фашизму не може не викликати симпатію”[11]. Нагадаємо, що М. Хвильовий, що був одним з провідних радянських українських письменників періоду 1920-х років (він був членом КП(б)У з 1919 року, він приймав участь і громадянській війні на боці комуністів), а працю “Україна чи малоросія?” він написав, ще у період літературної дискусії (1925-1928 рр.). Тому звинувачення у бік Д. Донцова, про те, що його концепція “фашистська” (прив’язуючи до слова “фашизм” весь можливий негатив, бо зміст самого слова “фашизм” зникає, а залишається лиш уявлення тоталітарних та воєнних практик часів Другої світової війни) у тому історичному контексті не носила такий антагоністичний відтінок, який вона носить зараз.

Цікаво, що Степан Ленкавський, пишучи про філософські підстави “націоналізму Донцова” виділяє його основним поняттям “ідеалізм”, що в силу своєї багатозначності може означати ідеалізм епістеміологічний (як напрям теорії пізнання, що відкидає незалежне від наших уявлень існування зовнішнього світу), ідеалізм метафізичний (що заперечує існування матерії, а реальну дійсність приписує лише ідеї, духові або волі чи розуму), ідеалізм історичний (що узнає впливи ідей на біг історичних подій) та ідеалізм ненауковий (що заперечує вартість миттєвих матеріальних благ, підносячи духовність над всім). Потім С. Ленкавський аналізує, яка сутність терміну “ідеалізм” у Д. Донцов. Спочатку він відкидає ідеалізм епістемологічний: “…про який у Донцов немає мови. […] У склад його системи входить ідеалізм у трьох останніх значіннях: метафізичний, історичний і ненауковий.” [8].

Найбільшу вартість для ідеології “інтегрального націоналізму” має, очевидно, метафізичний ідеалізм, бо він є виробленою філософською системою, що може дати ідеології найзагальніші наукові підстави й що з неї випливає, як один з наслідків, історичний ідеалізм. Метафізична підстава ідеології Донцова є однорідною, бо в склад її входить одна лише філософська система, а саме ідеалізм, хоч побіч ідеалізму зустрічаємо такі назви як “волюнтаризм”, “енергетизм”, “динамізм”, а навіть також елементи дарвінізму [8].

Все ж, проблема аналізу концепції Д. Донцова, полягає у невизначеності категоріального апарату, до того ж та заплутаність, яка була привнесена “запозиченнями” Д. Донцова з інших правих ідеологій та класичних європейських філософських доктрин додатково ускладнила подальший процес аналізу феномену українського “інтегрального націоналізму”.

Історичні наслідки розвитку концепції “інтегрального націоналізму”

Дивно, але Д. Донцов практично піддав сумніву майже всіх своїх попередників, заявивши: “Інстинкт наповнювання (“примусу”) властивий усякій великій ідеї, і ніколи вона жодною “ніжністю” Винниченка, ані “сопілковою” філософією Федьковича, ані “антиберкутівством” Франка, ані “антифанатизмом” Драгоманова, ані Тичинковою “музикою”, ані “народолюбством” соціалістів не здобуде собі права на буття. Мало ми хотіли підважити (чужу) волю, треба поставити на її місце свою…” [6, с.277].

Ще перед тим як була остаточно сформульована ідеологія інтегрального націоналізму, в Галичині й особливо серед емігрантів у Чехословаччині виникли розпорошені групи майбутніх учасників руху. В 1920 р. невелика група офіцерів підпільно заснувала у Празі Українську військову організацію (УВО), що прагнула продовжити збройну боротьбу проти польської окупації. Згодом її командиром було обрано полковника Євгена Коновальця – галичанина, котрий очолював загони січових стрільців у східних українських арміях, видатного провідника у боротьбі за незалежність [16].

Загалом у 20–30-х роках, коли в Європі поширювався фашистська ідеологія і в деяких країнах були встановлені фашистські режими, ідеї Д. Донцова набули популярності в середовищі галицької молоді. Його націоналізм став ідеологічною основою програми Організації українських націоналістів (ОУН). Однак сам Д. Донцов не належав до націоналістичних організацій [17, с.138].

В дусі проблеми формування із “малоросів” українців пишуть свої твори А. Головко (“Можу!”) і М. Хвильовий (“Вальдшнепи”), (“Редактор Кларк”), І. Сенченко (“Записки холуя”) й М. Івченко (“Робітні сили”) [6. стр.277], і безперечний шедевр Івана Багряного “Тигролови”, що окрім патріотичних поглядів відображає українську культуру, традиції, силу української нації. Всі ці твори проводили популяризацію українського, і були написані під впливом патріотичної течії в українському суспільстві.

Тоталітаризм у 20-40 роки правив політичним балом в Європі, і Донцов, фактично, спробував за допомогою своєї книги (“Націоналізму”) підпорядкувати його ідеології український національний рух. Слушно, на нашу думку, пояснив феномен успіху “Націоналізму” в молодіжному середовищі один з лідерів ОУН С. Ленкавський. Завданням політичних діячів, які намагалися очолити рух спротиву на Галичині, було, за його висловом, опанування течій, “що нуртують у душах покоління, яке шукає шляхів. Донцов намагається ті психічні процеси, що вибухають стихійно, як негація наявної дійсності, скріпити й дати їм теоретичне обґрунтування та на їхній основі перетворити душу нового українця. Ґрунт, на якому зросла ця ідеологія, наскрізь психологічний”[12] [2]. На хвилі цієї “негації”, використаної творцями майбутньої ОУН, і виникла 1929 року ця організація. Формально не належачи до ОУН, провідним її ідеологом став Донцов .

Для діячів ОУН з емігрантського середовища 1920-х – 30-х років Д. Донцов з його ідеями не мав статусу