Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Роман «Червоне і чорне»

Предмет: 
Тип роботи: 
Індивідуальне завдання
К-сть сторінок: 
28
Мова: 
Українська
Оцінка: 

неправдиве, і його так і залишать у цій омані. Знайте, таємниця ваша в моїх руках: тремтіть, нещасна! Настав час, коли ви повинні схилитися перед моєю волею». 

Пані де Реналь сама передала чоловікові листа, одержаного немовби від якогось підозрілого суб’єкта, і поставила вимогу негайно звільнити Жульєна. Сцена була розіграна блискуче — пан де Реналь їй повірив. Він швидко зрозумів, що, відмовивши Жульєну, спричинить тим самим скандали і поговори в місті, і всі вирішать, що гувернер насправді є коханцем його дружини. Пані де Реналь допомагала чоловіку утвердитися в думці, що всі оточуючі попросту заздрять їм. 
Цікавість до Жульєна, злегка підігріта розмовами про його роман з пані де Реналь, посилювалася. Юного богослова запрошували вдома багатих мешканців міста, а пап Вально навіть запропонував йому перейти гувернером до його дітей, збільшивши утримання до вісімсот франків. Усе місто жваво обговорювало нову любовну історію. Заради власної безпеки і щоб уникнути подальших підозр, Жульєн і пані де Реналь вирішили розстатися. 
Тим часом пап де Реналь погрожував публічно викрити підступи «цього негідника Вально» і навіть викликати його на дуель. Пані де Реналь розуміла, до чого це може призвести, і за якихось дві години зуміла переконати чоловіка, що йому слід триматися зараз якомога приязніше з Вально. Нарешті пап де Реналь уже власним розумом дійшов до надзвичайно тяжкої для нього думки відносно грошей: для них є занадто невигідним, щоб зараз, у самий розпал міських пліток, Жульєн лишився в місті і пішов на службу до пана Вально. Для перемоги де Реналя над його супротивником необхідно, щоб Жульєн поїхав із Вер’єра і вступив до семінарії в Безансоні, як радив наставник юнака, абат Шелан. Але в Безансоні треба було на щось жити, і пані де Реналь благала Жульєна прийняти гроші від її чоловіка. Юнак потішав свою пиху надією на те, що візьме цю суму лише в борг і сплатить його з відсотками протягом п’яти років. Проте останньої миті він навідріз відмовився від грошей, на велику радість пана де Реналя. 
Напередодні від’їзду Жульєну вдалося попрощатися з пані де Реналь: він потай прокрався до її кімнати. Але побачення їх було гірким: обом здавалося, що вони розлучаються назавжди. 
Приїхавши до Безансона, він підійшов до воріт семінарії, побачив залізний позолочений хрест і подумав: «Ось воно, це пекло на землі, з якого мені вже не вийти!» Його ноги підломлювалися. 
Ректор семінарії пан Пірар одержав від вер’єрського кюре Шелана листа, у якому той вихваляв тямущість, пам’ять і чудові здібності Жульєна і просив для нього стипендії, якщо той складе необхідні іспити. Абат Пірар три години екзаменував юнака і настільки був уражений його знаннями в латині й теології, що прийняв до семінарії хоча й на невелику стипендію, і навіть виявив велику милість, поселивши в окремій келії. 
Новому семінаристу треба було вибрати собі духівника, і він зупинився на абаті Пірарі, але незабаром довідався, що в ректора багато ворогів серед єзуїтів, і подумав, що вчинив необачно, не підозрюючи, що буде значити для нього пізніше цей вибір. 
Усі перші кроки Жульєна, перекопаного, що він діє обережно, виявилися, як і вибір духівника, занадто нерозважливими. Уведений в оману тією самовпевненістю, що притаманна людям з уявою, він сприймав свої наміри за факти, які здійснилися, і вважав себе неперевершеним лицеміром. «На жаль! Це єдина моя зброя! — розмірковував він.— Якби зараз були інші часи, я б заробляв свій хліб справами, які говорили б самі за себе перед лицем неприятеля». 
Приблизно десять семінаристів були оточені ореолом святості: вони бачили видіння. Бідні юнаки майже не виходили з лазарету. Ще в сотні семінаристів міцна віра поєднувалася з невтомною старанністю. Вони працювали так, що ледве тягали ноги, але користі було мало. Решта були просто темними невігласами, що навряд чи були здатні пояснити, що означають латинські слова, які вони визуджували з ранку до ночі. Цим простим селянським хлопцям здавалося, що заробляти на хліб, вивчивши кілька слів латиною, набагато легше, ніж порпатися в землі. З перших же днів Жульєн вирішив, що швидко досягне успіху. «У будь-якій роботі потрібні люди з головою,— розмірковував він.— У Наполеона я став би сержантом; а посеред цих майбутніх попів я буду старшим вікарієм». 
Жульєн не знав одного: бути першим вважалося в семінарії гріхом гордовитості. З часів Вольтера французька церква зрозуміла, що її справжні вороги — це книжки. Великі успіхи в науках, і навіть у священних науках, здавалися їй підозрілими, і не безпідставно, тому що ніхто не зможе заважати освіченій людині перейти на бік ворога! Жульєн багато працював і швидко опанував знання, вельми корисні для служителя церкви, хоча, на його думку, вони були цілком неправдивими і не викликали в нього ніякого інтересу. Він думав, що про нього всі забули, не підозрюючи, що пан Пірар отримав і спалив багато листів від пані де Реналь. 
На шкоду собі, після багатьох місяців навчання Жульєн усе ще зберігав вигляд людини мислячої, що давало семінаристам підстави дружно його ненавидіти. Усе щастя його співтоваришів полягало переважно у тривному обіді, усі вони відчували благоговіння перед людьми в
Фото Капча