Розвиток артилерійських систем армій провідних країн світу у другий половині 20-го ст. – початку 21 ст.

Її буксируємий варіант став надходити на озброєння у 1986 р, а роботи на самохідним варіантом ще тривали. Конструктори на свій власний ризик перевищили межі технічного завдання на розробку САУ та вели роботи по досягненню повністю автоматизованого процесу стрільби. Для проведення дослідних та випробувальних робіт з цього питання фінансування не передбачалось і роботи йшли за рахунок ентузіазму колективу КБ та керівництва заводу. На одне з полігонних випробувань прибув Б. М. Єльцин, якій на той час займав посаду першого секретаря Свердловського обкому КПРС. Стрільба велась у повністю автоматизованому режимі без участі розрахунку. Партійний діяч не повірив, що таке можливо без участі екіпажу. За його вимогою стрільба була проведена ще раз, а Б. М. Єльцин особисто знаходився в САУ під час стрільби. Позитивним наслідком його приїзду було те, що питання фінансування робіт та збільшення темпу їх проведення було швидко вирішено на самому високому рівні.

У 1989р САУ 2С19 була прийнята на озброєння. Про те, яке значення придавало керівництво держави та МО СРСР цій системі говорить той факт, що для її серійного виробництва був побудований спеціальний завод у м. Стерлімак (перші зразки випускались на заводі “Уралтрансмаш”).

Однією з особливостей конструкції 2С19 був високий рівень уніфікації САУ з серійними зразками бойової техніки. Корпус шасі являв собою модифікований варіант Т-72, ходова частина – від Т-80.

Нові розроблені снаряди – касетні з протитанковими суббоєприпасами, керовані, снаряди-постановщики радіозавад – розширили коло завдань, яке може виконувати САУ. Дстр досягла для ОФС 24700м, а для АРС – 28900м. Під час демонстраційних стрільб 2С19 на міжнародній виставці в Абу-Дабі розрахунок САУ вразив коректованим снарядом “Краснополь” рухомий танк на Дстр близько 12 км.

Кожна СГ має систему прийому та передачи даних для стрільби, яка скомутована з апаратурою комплексу КМУ “Фальцет”. Саме за рахунок командних сигналів з цієї апаратури досягнута можливість ведення стрільби у повністю автоматичному режимі. Механізму САУ самі наводять гармату, подають потрібні боєприпаси з боєукладки та проводять визначену кількість пострілів.

Досвід застосування артилерії у Чечні, особливу у першу кампанію, показав, що необхідність у таких САУ дуже велика. Під час другої чеченської війни артилерія угруповання Російської армії, де була значно збільшена кількість 152мм СГ 2С19, застосовувала нові види вогню, які вимагали майже ювелірних розрахунків та точності вогню – вогневі мішки, вогневі тиски, вогневе прочісування, вогневі коридори. На відміну від першого періоду бойових дій у Чечні, коли деякі загальновійськові командири намагалися визвати вогонь реактивного дивізіону БМ-21 по вогневій точці бойовиків, розташованій на відстані 400м від своїх військ, не беручи до уваги той факт, що розсіювання при стрільбі реактивної артилерії перевищує цю відстань, у другий період бойових дій багато вогневих точок противника знищувались високоточними боєприпасами стрільбою з 2С19. При цьому досягались заходи безпеки і як для своїх військ, так і для місцевого населення.

Потрібно також зауважити, що у “Мста-С” виявились і недоліки в конструкції. В першу чергу це пов’язано з довжиною її ствола. Деякі ділянки гірських доріг, які мали хвилєобразний профіль для САУ були непрохідними – гаубиця при подоланні глибоких ям середньої ширини упиралась стволом в дорожне покриття. Це вимагало ретельного вивчення маршрутів висування та, при необхідності, їх додаткового інженерного обладнання. Другий недолік був пов’язаний з недостатньою надійністю механізму подачі пострілів при заряджанні з грунту, який не рідко виходив з ладу.

В цілому слід відмітити, що 2С19 є досить сучасною САУ, яка відповідає вимогам сьогодення.

Військовими фахівцями Росії у даний час як основний засіб артилерії батальйонної ланки розглядається низка систем родини “Нона”. Перша машина цієї серії була створена у 1970-х рр. для озброєння артилерії повітряно-десантних військ. На озброєння вона стала надходити з 1981р та вдало застосовувалась у Афганістані. Її якості як артилерійської системи вже розглядались вище (“Нона-К”), тому зверну увагу на нові модифікації.

Для озброєння мінометних батарей батальйонів на БТР була розроблена система 2С23 “Нона – СВК”, звичайно, на базовому шасі НТР-80. А для мотострілецьких батальйонів на БМП конструктори розробили 2С31 “Вена” з базовим шасі БМП-3. Саме такі багатофункціональні артилерійські самохідні системи здатні забезпечити надійну вогневу підтримку підрозділів батальону, що і підтвердив досвід їх застосування у Чечні. У деяких випадках батареї, озброєні “Нонами” виконували завдання з меншою витратою боєприпасів та бистрійше за часом, ніж батареї 152 мм гаубиць.

 

 

Одними з перших САУ, розроблених після другої світової війни, були американські 155мм СГ М44 та 105мм СГ М52.

СГ М44 розроблялась наприкінці 1940-х рр. Та була прийнята до серійного виробництва у 1951 р, а М52 – у 1955р. Крім США, вони були на озброєнні європейських країн та армії Південної Кореї.

Обидві САУ поєднує те, що базою для їх створення став легкий танк М41. Досвід бойового застосування М44 у війні у Кореї показав необхідність посилення броньового захисту розрахунку, що і було враховано у конструкції М52. Хоч бойове відділення не було захищено зверху, бокові